Нехай ті, хто не помічає обпечених війною, не думають, що такий стан речей буде продовжуватися нескінченно — Олег Володарський (відео)

Поделиться

«Боєць з Буковини отримав важкі поранення у зоні ООС та потребує допомоги

У зоні проведення операції Об’єднаних сил важкі травми отримав військовослужбовець з Чернівецької області Олексій Гуцан. 28 травня в зоні ООС отримав поранення мешканець Новоселиці Олексій Гуцан. Нині з численними осколковими пораненнями та важкою контузією він перебуває у військовому госпіталі міста Харків. Як повідомила дружина солдата Крістіна, у неділю Олексій прийшов до тями, почав реагувати на оточуючих. У понеділок було проведено чергову складну операцію».

Джерело: https://molbuk.ua/chernovtsy_news/174401-boyec-z-bukovyny-otrymav-vazhki-poranennya-u-zoni-oos-ta-potrebuye-dopomogy.html

Олексій Гуцан (позивний «Змій»), учасник російсько-української війни

«Війна — це коли ти вже майже рік воюєш, а додому продовжують приходити з воєнкомату. Війна — це коли ти виконуєш свій обов’язок, а сцикливий мусор вдома шиє тобі нову справу. Війна — це коли на складах гниє купа зброї і техніки, а ти бігаєш з ремонтним калашматом і їздиш на роз*обаному нісанчику, купленому волонтерами. Війна — це коли починаєш бачити різницю між баригами й ідеалістами. Війна — це коли на гражданці твоїй дівчині різні шакали кажуть: «покинь його, якщо зажмуриться будеш страждати» і мовчки сподіваються зайняти твоє місце. Війна — це коли ти їдеш з надією жмурити сєпарів пачками, а більшу частину часу *блуєш або копаєш сумовиті дірки в землі. Війна — це коли всі тебе уявлять гордим воїном, а в реальності ти більше схожий на бомжа. Війна — це коли ти борешся з собою, коли страх, лінь, біль, інстинкт самозбереження кажуть тобі: «Ні! Не треба!», а ти робиш крок вперед і відчуваєш, що ти правий. Війна — це коли тобі кажуть:«Ви смертники! Я за вас свічку в церкві поставлю!», а ти із зневажливою усмішкою продовжуєш робити свою справу. Війна — це коли мінометний обстріл скидає всі маски і показує, хто є хто — хто герой, а хто х#йло. Війна — це коли ти ставиш розтяжку і розумієш, що якщо ти щось затупив, то можеш відправитись на небо. Війна — це коли врятована дворняга стає єдиною згадкою про людяність. Війна — це коли практика руйнує всі міфи і байки. Війна — це коли закон природнього відбору повністю не працює. Всі тупі, криві, косі, тотальні довбо*оби доживають до кінця, а розумні і хоробрі хлопці кладуть свої кості. Війна — це коли розчаровуєшся в матеріальному, коли бачиш спалені хатки мільйонерів, мусорів і депутатів, розуміючи, що немає сенсу накопичувати барахло, що варто цінувати інші речі — хоробрість, любов, дружбу, вірність, добро. Війна — це коли ти часто чуєш лицемірні відмазки. Війна — це коли ти втрачаєш побратимів під час шаленого обстрілу, а у новинах тобі підор з прес-центру АТО каже: «Втрат немає, все тихо». Війна — це коли бачиш контраст, коли приїжджаєш на ротацію і бачиш ці похмурі лиця, порівнюючи те, що ти пережив і сумовиті проблемки маленьких людців. Війна — це коли в соцмережах «герої» п*здять про священну війну проти «москалів», а самі тихенько відкупляються від призову. Війна — це коли кожен намагається тебе повчати. Війна — це коли люди, які панічно бояться висоти, лазять по дахах і шукають позицію для ПТУРа. Війна — це коли пожежами можна милуватися. Війна — це коли граєш в лотерею зі своїм життям. Снаряга, навики, звання і статуси не врятують тебе від випадкового осколка. Війна — це коли лізеш на дах, який прострілюється, щоб дозвонитись до рідних. Війна — це коли вишколені і озброєні армійці, яких привезли тобі на зміну, кажуть вчорашнім школярам і студентам — «Пацани не їдьте, без вас нам п#зда!». Війна — це коли частина людей хоче нажитись, частина хоче перемогти, а решті просто по#уй».

(Ветерани АТО)

Джерело: https://www.facebook.com/groups/2162910650590399/permalink/2593734357508024/

Нехай ті, хто не помічає хлопців, обпечених війною, не думають, що такий стан речей буде продовжуватися нескінченно. Нехай навіть не сподіваються, що ці дівчата та хлопці, котрі ризикували життям на фронті, дозволять їм і далі жиріти на золотих батонах їх майбутнього і майбутнього їх дітей. Нехай ті, хто думає, що захистився охороною, грошима і закордонною нерухомістю, не думають, що хтось пробачить їм зраду тих, хто пішов на небо на цій війні, зраду Небесної Сотні.

Могили тих, кого не можна зраджувати, хрестами нагадують нам про ціну, котру ми заплатили за право жити на своїй святій землі. Це тільки здається, що суспільство заснуло збите з ніг пандемією та економічним хаосом. Але це затишшя перед бурею. І нехай головнокомандувачі та всі ті, хто прагне створити поліцейську державу, думають, що контролюють Націю. Ні. Вони контролюють продажних негідників і фарисеїв.

А тих, хто кров’ю та душею свято прив’язаний до нашої країни, до нашої Нації, неможливо ні зламати, ні купити. Вони готові воювати і з зовнішнім, і з внутрішнім ворогами. Так, вони ховають обличчя, не називають прізвища, намагаються жити тихо і не помітно. Та вони не пробачать жодної сивої волосини на головах своїх матерів, жодної сльозинки своїх дружин, сестер та доньок. Не пробачать жодного дня, коли маленькі наші українці не бачили своїх батьків.

Всередині Нації назріває буря. Вулкан, котрий на третій раз перестане бути керованим і своїм вибухом наздожене усіх, хто зрадив нашу країну. Це генетична пружина, котру вони всіма силами стискають. Але вони не враховують коефіцієнт жорстокості цієї пружини, загартованої в горнилі війни. Їй стане потужності розпрямитися і скинути з себе той гніт.

Нехай навіть не думають ті, хто паразитує на нашій крові, що вони встигнуть втекти під дах своїх кремлівських господарів і врятуватися від бумеранга за все те, що накоїли. У них немає сили і віри. Немає і ніколи не було. Є лише підлість та ненажерливість. Недобратній народ віками паразитував на доброті, силі, величі та культурі нашої Нації. Ми вже впритул наблизилися до межі, котра розділить бездонною прірвою тих, хто любить і цінує свою країну, і тих, хто своїми діями чи бездіяльністю втратив право називатися українцем. І ніхто, чуєте, ніхто не зможе зупинити цю бурю. Її наближення вже відчутне в повітрі, наче запах озону перед зливою.

Не уживуться в цій країні дві різні й настільки протилежні енергетики — одна, котра готова віддавати життя заради майбутнього своєї країни та інша, котра заради власного збагачення знищує наше майбутнє, приносячи його в жертву на вівтар золотого тільця. Це питання виживання Нації. Воля або смерть. Коли вибухне цей вулкан — невідомо, але наслідки цього вибуху будуть невідворотні. І все, що може зробити внутрішній та зовнішній ворог — це ненадовго відтермінувати його. Але він все одно відбудеться і чим більше часу минає, тим більшої потужності він набирає.

Олексій отримав важкі поранення. Був у комі. На межі життя та вічності. З Божою допомогою, не перетнув цю межу. І знову може дихати, жити, кохати. Але хоча ворогу і вдалося поранити тіло, він не зміг зламати ДУХ. Навпаки, рани лише загартували його. Є люди, котрі не потребують зайвих слів. Ті люди, на фоні вчинків яких слова втрачають сенс.

Єдине, що зміг сказати йому: «Ми з вами. І довіку будемо вдячні за те, що Україна у нас є». Діалог вийшов по-чоловічому дорослим. З відлунням війни. Але з якою скромністю цей воїн, гідний найвищих нагород, поводив себе перед камерою. Ось за це я й обожнюю тебе, Україно! За чистий та незламний дух.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Олексій Гуцан (позивний «Змій»), учасник російсько-української війни

Related posts

Leave a Comment