Іванна вірує, аналізує, усвідомлює. Пише, хвилюється, шукає, чує. Не здається і не жаліє себе – Олег Володарський (відео)

Поделиться

«Не можу сказати за всіх. Щодо мене – так, буває, що задум не дозволяє піти на відпочинок. Ну, наприклад, стаття про Завальську січ «Козаки повернулися» писалася весь день, а потім ніч і до ранку. Бо я розуміла, що лише поки я горю ідеєю – лише доти я здатна писати живий текст. Вранці воно вже буде не те. Я боялася випустити цю рідкісну птаху – то натхнення, мотивація, творчий імпульс – називаймо як завгодно, і тому я не заснула, поки не дописала. А загалом я – звичайна жінка. Так, я можу писати вірші чи кавальчики прози у транспорті, на роботі, ще десь, можу «зависнути» у своєму світі і не реагувати на розмови зі мною. Мої колеги тоді жартують, що я в космосі. Але мої будні – вміру кольорові, вміру інтенсивні, різні. З хатніми справами і укладанням волосся, з мандрами і клопотами. Кожен свій день планую, аналізую, досить скрупульозна до часу. Намагаюся його не витрачати намарне. Але бувають дні, коли я увесь день пю молоко і дивлюся мультики, і в мене нічого не відбувається, перезвантаження. Це десь раз у тримісяці я собі можу дозволити – день нічого не робити».

Джерело: https://elita.org.ua/ivanna-stef-iuk-zahalom-ia-zvychayna-zhinka/

Іванна Стеф’юк,письменниця, літературознавець, етнограф

Морське узбережжя. Чарівливу тишу порушував лише плескіт хвиль і крики чайок, силуети яких виднілися на фоні небокраю. Мелодія хвиль огортала і заколисувала. Позаду залишався великий і вже майже рідний Буковинський цикл. 75 «Сповідей». 75 доль. 75 неймовірних і вражаючих зустрічей.

Доторкаєшся до кожної долі, наче до крихкого кришталю: із трепетом і глибокою повагою. Виноградною лозою в’ються думки, емоції та міркування співрозмовника, котрий сповідує тебе так само як і ти його. Коли ми разом, поміж нами Бог. Ми – українці. Для нас єдність – це саме те, чого нам наразі вкрай не вистачає. Ми ніяк не можемо вдихнути тисячоліття нашої історії. Не можемо наповнитися нашим славетним минулим. Не можемо усвідомити їх, охопити та зрозуміти. Не можемо усвідомити силу, передану нам десятками поколінь тих, хто жив на цій землі до нас.

Героїня сьогоднішньої програми від самісінького дитинства зачаровувалася дзвоном гірських річок і шепотом Карпат. Її гуцульська, українська душа увібрала в себе велич і красу Карпатських гір, осяяних сонцем, що сходить. І сьогодні вона пише. Відлуння баченої в дитинстві краси лягає рівними рядками її віршів та прози.

Іванна змалечку усвідомлювала себе українкою, саме тому присвятила своє життя вивченню українства, творчості та етнографії. Для неї Україна – це душа. В цій людині поєднані жінка, дитина і душа, котра танцює. В ній гармонійно переплітаються усвідомлення нашого минулого та історії, відчуття духу сьогодення та віра в майбутнє.

З початком війни звичний плин часу був порушений і багато хто зрозумів, що щось в нашому житті іде не так. Причому вже досить давно. Нас позбавили віри, викривили історію, заглушили пам’ять поколінь, позбавили коріння і ворожою пропагандою підвели до краю прірви, в якій мала б бути знищена навіть згадка про Україну та українство. Та не впасти в цю прірву ми зможемо лише якщо всі разом перестанемо заплющувати очі на те, що відбувається, і візьмемося за руки.

Усвідомлення цього далося нам не просто, а для багатьох так і залишилося недоступним. Та про останніх не варто зайвий раз згадувати, завдаючи собі болю. Я просто із сумом та любов’ю помолюся за тих, чия душа виявилася занадто слабкою для того, щоб пробудитися самій і пробудити свідомість. Я говоритиму і писатиму про інших. Про тих, хто захищає нас в тилу і на фронті, про тих, хто віддає своє життя волонтерству, про тих, хто служить Богу, хто займається творчістю. А також про тих, хто пише і закладає у слова та рядки часточки своєї душі й тепло свого серця.

Іванна Стеф’юк. Вона складна. Глибока. В ній поєднані гуцульська усвідомленість і традиційність з багатоманітністю і непередбачуваністю сучасного світу. Вона шукає. Лине вгору. Вона – пілігрим, котрий віднайде спокій лише тоді, коли храм її душі, Бога і України поміститься в її свідомості. Вона чує і прагне бути почутою. Це не просто. Написані книги – це сторінки усвідомленого, відчутого та пережитого.

Ще раз переконуюся, що недаремно Гуцульщина здалася мені Українською Шамбалою. Місце сили. Батьківщина вітрів. Шепіт бога. Тиха гавань, в якій вижила і зберегла свою велич славна Русь. Так, Київська. Але останнім часом я говорю просто Русь. Тому що в прикметниках і є дисфункція інфекції недобратнього ворога.

Україна – величезне перехрестя шляхів, епох і цивілізацій. Вона увібрала в себе неймовірну мудрість. Але надійно заховала її від ворога, котрий панував на нашій землі. Іванна обрала шлях в піднебесся. Але складність цього шляху в тому, що його потрібно пройти не ногами, а серцем… душею… любов’ю…

Я йшов берегом моря, насолоджуючись оксамитовим сезоном і молився. Молився щиро і по-дитячому. Душею я бачив, як вона підіймається все вище і вище в гори… Вірує, аналізує, усвідомлює. Пише, хвилюється, шукає, чує. Не здається і не жаліє себе. Кожен з нас робить свій внесок в спільну справу. Ми будуємо величний і красивий храм, що зветься МИ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програмиІванна Стефюк, письменниця, літературознавець, етнограф

Related posts

Leave a Comment