Нас зрадили. Тисячами наших життів зрадники заплатили за власне збагачення. Ми довго відмовлялися в це вірити — Олег Володарський (відео)

Поделиться

А сотню вже зустріли небеса

Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий…
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

ЛюдмилаМаксимлюк

Василь Дмитрович Смажелюк, Волонтер, заступник голови ГО «Мирослава»
Декілька днів не наважувався сісти за написання цієї статті. І лише коли місто вкрила вечірня темрява, заховавши від людей денне світло і буденну метушню, я все ж таки наважився перетворити на слова все те, чим болить душа останні сім років.

МАЙДАН. Я не спав разом з ним. Він кликав, закликав, виховував. Він говорив зі мною. Той, хто відчув на собі, що таке МАЙДАН, більше ніколи не забуде це відчуття. Запах гарі, відлуння пролитої крові бриніло в повітрі, а навколо лунали тисячі голосів, зливаючись в один голос, ГОЛОС НАЦІЇ, котрий ми, хоча і надвисокою ціною, але змусили почути увесь світ. Тоді Нація згадала, що таке ВОЛЯ.

Перша суспільна молитва. Священники. Віра в Націю і Бога. Відкриті двері Михайлівського монастиря. Наша сила в єдності.
— Ви майданівець? — запитав я у свого співрозмовника.
— Так, — спокійно та скромно відповів він.
Мене ніби обпекло зсередини від цих простих слів.

Це був не останній Майдан. Я їжджу країною. Дивлюся людям в очі. Бачу їхній біль. Бачу, як їм болить смерть найкращих, байдужість суспільства та свавілля влади. І не тільки бачу. Ті події змінили мене назавжди. Молитва Майдану стала гімном моєї душі. Ми десятиліттями носили в собі цей біль.

Категорична незгода жити в сатанинській, комісарській державі. Настав той момент, коли мовчання стало нестерпним. Мовчазна згода з існуючим свавіллям картковим будиночком розсипалася після першого пострілу. І Нація піднялася. З усіх терен України з’їхалися УКРАЇНЦІ. З маленьких сіл. З невеличких містечок. З величного Львова. З усміхненої Одеси. З колись потужного Донецька…

Зараз багато хто дозволяє собі жити й чинити так, ніби Нація більше не вибухне. Вибухне, заіскрить, здійметься ввись і полетить білим соколом. Нас зрадили. Нас продали. Про нас забули. Тисячами наших життів заплатили за власне збагачення. Ми довго відмовлялися в це вірити. Дехто і досі не здатен це усвідомити. Дійсно, в голові не вкладається весь цинізм вчиненого гріха.

Тепер, коли наступає прозріння, а на зміну одним манкуртам приходять інші, ще безпринципніші, ми, як і тисячі років тому, підіймаємо голову в небо і просимо у Господа мудрості для прийняття такого категорично важливого для нас рішення. Ми не потрібні нікому, окрім нас самих. І поки голоси Нації не зіллються в один, як це відбулося тоді, ми не будемо почуті. Майдан кипів. У темряві кімнати я слідкував за новинами та репортажами з місця подій. І хоча пройшло вже багато років, відлуння тих подій раз у раз крадуть мій сон і сьогодні.

В жерлі Майдану рабське, радянське минуле переплавилося на ВІЛЬНЕ, НЕЗАЛЕЖНЕ майбутнє. Багато хто прагне і далі жити й жиріти так, ніби нічого цього не відбулося. Прагне і далі перетворювати наше майбутнє на золоті батони чи спускати його в золоті унітази. Вони чомусь приймають наше мовчання за мовчазну згоду з існуючим станом речей. Історія семирічної давнини так нічого їх і не навчила…

Я молюся. Щиро та ревно. Молюся за Україну. Тисячам, мільйонам українських сердець болить ця країна. Там, на Майдані ми заявили про себе, як НАЦІЯ. Саме там ми усвідомили наскільки сильними та ВІЛЬНИМИ ми є. Проте, зраджені внутрішнім і зовнішнім ворогом, так і не зуміли показати це. Тому сьогодні нам потрібно відроджувати себе заново. Потрібно вивчати — хто ми і звідки, потрібно навчитися знати та цінувати нашу мову, історію та культуру, адже це те, без чого Нації не буде. Не буде українців.

Герой цієї «Сповіді» — переконаний, справжній УКРАЇНЕЦЬ. Людина з Великої літери. Майданівець. Волонтер. З ним неймовірно просто та щиро розмовляти. Діалог, котрий не потребує зайвих слів чи церемоній. Сьогодні не треба пояснювати нікому з тих, хто живе і дихає цією країною, як ми себе почуваємо через те, що відбувається.

Ця людина менш ніж за годину стала для мене близькою та рідною. Він — українець від БОГА. І цього більш ніж достатньо для того, щоб сісти поруч і затишно по-братньому поговорити й помовчати… Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!

Авторська программа Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Василь Дмитрович Смажелюк, волонтер, заступник голови ГО «Мирослава»

Related posts

Leave a Comment