Не знаючи цю людину, я боявся зустріти вихованого старою системою педагога – Олег Володарський (відео)

Поделиться

З історiї Вінницького нацiонального технiчного унiверситету

З вересня 2010 р. університетом керував доктор технічних наук, професор, академік Транспортної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України Володимир Грабко. Він продовжує інтеграцію університету в систему Європейської і світової вищої освіти. Нині до складу ВНТУ входять 7 навчально-наукових факультетів та 1 навчально-науковий інститут. Науково-педагогічну діяльність здійснюють 41 кафедра, зокрема, військової підготовки, iз яких 28 є випусковими кафедрами і мають філії на підприємствах Вінниччини.

Сьогоднi ВНТУ є одним з найбiльших навчальних закладів на Подiллі, єдиним представником вiд України в IFIA – Мiжнароднiй органiзацiї винахiдницьких органiзацiй з центром у Будапешті. Унiверситет як центр освiти, науки і культури в регiонi є одним iз небагатьох вишів в України, що прийнятi до Мiжнародної асоцiацiї унiверситетiв. ВНТУ має двостороннi угоди про наукове та науково-технiчне спiвробiтництво з технiчними університетами, навчальними закладами та організаціями Азербайджану, Великобританії, В’єтнаму, Грузії, Італії, Казахстану, Китаю, Нідерландів, Норвегії, Німеччини, Південної Кореї, Польщі, Румунiї, США, Франції, Швецiї та iншими.

Крім того, університет залишається авторитетним експертним середовищем, готуючи наукові висновки законопроектів, надаючи консультації комерційним і бізнес-структурам, здійснюючи експертизу стану промислових об’єктів, ґрунту, води тощо на замовлення органів державної влади і місцевого самоврядування, бізнесу тощо.

Університет використовує ефективну систему підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації (магістратура, аспірантура, докторантура), плідно працюють спеціалізовані вчені ради, організовуються і проводяться науково-практичні конференції та ін. Серед пріоритетів розвитку університету є створення сучасного інформаційного забезпечення навчального процесу шляхом розвитку ресурсів та нових технологій обслуговування в бібліотеці та активного запровадження інноваційних інформаційних технологій і ресурсів, телекомунікаційних технологій і технологій дистанційного навчання.

ВНТУ має структурні одиниці, які сприяють всебічному розвитку особистості студента, його залученню до наукових і культурно-просвітницьких заходів. Це Центр інновацій в електронному урядуванні, Інститут соціально-гуманітарних наук, Науково-освітній гендерний центр, Лабораторія соціологічних досліджень, Служба психологічної підтримки, Культурно-мистецький і просвітницький центр, Головний центр виховної роботи та інші. Видавничу діяльність ВНТУ здійснює Інформаційний редакційно-видавничий центр.

Для активного відпочинку студентів і працівників в університеті працює фізкультурно-оздоровчий центр, який надає бажаючим профільні послуги. Майже 400 студентів і співробітників у позаучбовий час займаються атлетичною і ритмічною гімнастикою, фітнесом, настільним тенісом, східними єдиноборствами. У ВНТУ культивується понад 20 видів спорту. В 23 секціях юнаки та дівчата підвищують свою спортивну майстерність. Протягом 59 років в університеті підготовлено 6 МСМК, 118 МС та понад 6000 спортсменів вищих розрядів. Серед студентів і викладачів є чемпіони загальнонаціонального рівня та міжнародних турнірів.

Колектив унiверситету в усiх напрямках працює високо кваліфіковано, самовiддано i патрiотично. В нашому унiверситетi мають широкі права органи студентського самоврядування, профспілка студентів ВНТУ, діяльність яких сприяє демократизації відносин у колективі. Сьогодні Вінницький національний технічний університет є відкритою академічною спільнотою, яка є провідним центром освіти, науки та інновацій, потужний конкурентоспроможний центр технічної, економічної освіти, соціально-гуманітарного розвитку Центральноукраїнського регіону, надійний партнер науково-освітніх установ, влади, громади і бізнесу, комфортне середовище для розвитку, життя, навчання і роботи.

Джерело: https://vntu.edu.ua/uk/about-university/history.html

Володимир Віталійович Грабко, екс-ректор Вінницького національного технічного університету

Вінниччина надзвичайно інтелектуальна. На Поділлі поважають розумних, мудрих людей. Поділля навчається. Технічний, педагогічний, медичний та багато інших вищих навчальних закладів, а також школи, коледжі, технікуми багато років забезпечують високий рівень навчання, тримаючи настільки високу планку, що зовсім не багато регіонів України можуть похизуватися таким рівнем не просто пропонованої освіти, а справжньої освіченості.

Анатолій Іванович Теклюк, доцент кафедри філософії та гуманітарних наук ВНТУ, став нашим провідником в давно вже рідному для нього університеті. Він ставиться до університету наче до рідної дитини й з такою майже батьківською гордістю розповідає про успіхи та досягнення як студентів, так і колективу. Ми звернулися до нього за допомогою в організації знімань «Сповіді» і Анатолій Іванович з неймовірним теплом та завзяттям відгукнувся на наше прохання й подарував нам насичений зустрічами, знайомствами та враженнями день.

Тамара Болеславівна Буяльська, Світлана Бевз, Олександр Дмитрук, Світлана Травнева, сам Анатолій Теклюк, котрого ми також вмовили зняти «Сповідь» і, звичайно, не могли ми оминути в цей день і ректора університету Володимира Віталійовича Грабко. Мені пощастило спілкуватися з представниками різних поколінь подолян і я з впевненістю можу сказати, що рівень культури та освіченості регіону не тільки не знижується, а навіть зростає. І в цьому велика заслуга таких твердинь освіти, як Вінницький національний технічний університет.

Коли мені повідомили, що Володимир Віталійович погодився знімати «Сповідь» я, чесно кажучи, був готовий зустріти прохолодне і можливо навіть зверхнє ставлення від очільника такої потужної структури, якою є ВНТУ. І був приємно здивований, коли побачив перед собою привітного, простого у спілкуванні, трохи сором’язливого й надзвичайно щирого Вчителя.

У своїй «Сповіді» Володимир Віталійович розповів, що його з дитинства вабили механізми. Він постійно щось роздивлявся, збирав, розбирав, лагодив, досліджував… Саме тому і пішов в науку – за покликанням. А живий та цікавий розум з самого дитинства не давав йому зупинятися на досягнутому, підштовхуючи відкривати все нові й нові горизонти, отримувати нові й нові знання.

Не знаючи цю людину, перед початком діалогу я найбільше боявся наступити на край комуністично-червоної ковдри, котра задушливо вкривала собою усю країну. Боявся зустріти вихованого системою педагога, котрий тільки те і робить що перетворює дітей на гвинтики цієї самої системи. Адже виховуючи двох синів, я неодноразово зустрічав таких представників вчительської професії. І як же я тішився тим, що цього разу моє занепокоєння виявилося даремним.

Навпроти мене сидів Вчитель не просто за фахом, а за покликом серця, за велінням душі. Вчитель, котрий кожного вересня з надією заходить в аудиторію до першокурсників, сподіваючись побачити там очі, в яких палає така ж жага до знань, як і в ньому самому. Він душею прагне ділитися здобутими знаннями та досвідом. Навпроти мене сидів справжній, простий українець. Родом з невеличкого села на Хмельниччині. Звичайного українського села. Але треба бачити, з якою шаною та повагою він згадує рідний край. Вкотре переконуюся, що по-справжньому високо виростають лише ті дерева, котрі мають міцне коріння. Володимир Віталійович розповідав про дитинство, про свою сім’ю і було так чутно, як його душа прагне знов опинитися в рідному селі, надихнутися знайомими пейзажами, знову відчути себе по-дитячому вільним та безтурботним. А в його очах панував спокій і ледь помітний теплий сум. Лихі люди так не відкриваються. Просто не вміють. Адже бояться самих себе.

Мені здалося, що наш діалог підштовхнув його до чогось, від чого він неймовірно втомився. Саме тому так гостро забажав туди, до рідної домівки. В рідне село. Такі люди ніколи не старіють. Не старіють душею. Їх душа завжди залишається живою, цікавою, небайдужою. Щирість цієї людини щось зачепила в мені. Змусила вірити. Навіть не стільки в нього самого, хоча і це також, а в те, що такі українці, як він, є посеред нас. Що їх багато. І саме на цій вірі тримається моя власна віра в надзвичайне майбутнє нашої країни.

Напередодні написання статті я шукав інформацію та збирав матеріали про героя програми. Він був ректором 10 років. А потім слухавка пригніченим голосом повідомила мені, що Володимира Віталійовича не переобрали. Кожен керівник рано чи пізно йде. Та найважливіше те, які згадки він полишить після себе. Так, це сумно… Але ця людина залишає не тільки посаду, а й щиру вдячність у серцях тих, кого він зміг навчити й до чиїх сердець зумів достукатися. А для мене найважливіше те, що попри всі звання та регалії цей чоловік зумів залишитися самим собою. У хлопчаків немає віку. Є синці та шрами. Спочатку на колінах та на лобі, а потім на серці. В цій щоденній метушні надважливо за будь-яких обставин залишатися людиною. І Володимиру Віталійовичу це вдається. Моя глибока шана Вам, Вчителю!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Володимир Віталійович Грабко, екс-ректор Вінницького національного технічного університету

Related posts

Leave a Comment