На Київщині староста села Петро Волошин познущався над онкохворою дружиною атовця

Поделиться

Сільський староста Великого і Малого Карашина Волошин Петро Степанович мріє над кадастровою картою, вишукуючи вільну (як він сам каже) «зємєльку»

За межею добра і зла

На жаль, мені не вперше доводиться оприлюднювати кричущу інфрмацію щодо дій або бездіяльності нашого тепер вже карашинського старости Петра Степановича Волошина. Але його «витівка» цього разу, на мій погляд, взагалі за межами добра і зла. Спробуйте, якщо зможете, уявити собі стан зовсім ще юної дівчини (матері двох маленьких діточок, та ще й в довісок дружини атовця), якій лікарі поставили страшний діагноз – рак. А от Петро Степанович навіть не намагався цього робити. І… зазвичай, без будь яких докорів сумління, познущався над дівчиною під час особистого прийому, коли Юля попросила у нього – ні, не гроші або ліки чи ще щось, а звичайну довідку, яка їй наразі конче потрібна, щоб отримати хоч якусь допомогу від держави. От тепер пишу і ледве вибираю слова, щоб ця публікація вийшла більш-менш політкоректною. Бо справа ця вже потрапила в офіційну площину: вчора мені довелося завітати на позачергову сесію Макарівської ОТГ, під час якої я публічно поклав весь пакет документів по цій без перебільшення ганебній історії на стіл новому голові нашої громади Вадиму Токару, який пообіцяв розібратися по суті, з м’яко кажучи, шокуючим випадком, пов’язаним з антилюдським ставленням до місцевих мешканців, що для Волошина, втім, є звичним явищем.

Тому поки що, до з’ясування всіх обставин, лише залишу тут звернення юної жінки до редакції медійного проекту Наша версія. Цей крик душі молодої українки краще за все в черговий раз проявив справжнє «обліко-моралє» сільського очільника пана Волошина. І нехай кожен сам зробить свої висновки, особисто ознайомившись з людським горем. А якщо хтось захоче насправді підтримати нашу карашиночку не тільки словом, а й ділом, публікую номер її карти ПриватБанку: 5168745016088731, Лизунова Юлія Миколаївна. Бо наразі дівчина знову проходить чергову променеву терапію і їй задля елементарного фізичного виживання пдоводиться рахувати кожну копійку…

Доброго дня!

Вирішила написати в редакцію листа щодо життєвих обставин, з якими я не в змозі впоратися самостійно! Саме тому від безвиході вимушена звернутися до журналістів і небайдужої громадськості у зв’язку з тим, що, не дивлячись на свою тяжку хворобу, я стала жертвою байдужості з боку представників місцевої влади Макарівської ОТГ, а саме старости села Карашин Петра Степановича Волошина!

Мене звати Юлия Люблінська (до укладання шлюбу Лизунова). Мені 27 років. Маю двох неповнолітніх діток – старшому Артему 5 років, а молодшому Матвію лише тільки сім місяців.

Мого чоловіка звати Руслан Валентинович Люблінський. По сьогодняшній день він проходить службу в десантно-штурмових вийськах, був учасником АТО, має державні нагороди і статус УБД, що підтверджується відповідним посвідченнями.

Я мешканка Малого Карашина (вул. Будівельна, 5) де народилася, навчалася, і взагалі прожила багато щасливих безтурботних років. Але так сталося, що нещодавно в нашу родину увірвалась справжня біда – після пологів (кесеревого розтину) мені поставили страшний діагноз: рак шийки матки. На данний час я проходжу лікуваня в місті Житомир, так як тут тимчасово проживаю як іногородня у зв’язку з сімейними обставинами. До данного моменту я лікувалася за кошти родини. Але хоч ми і живемо у 21 столітті і ніби цівілізованому світі, мешкати в орендованій квартирі з двома дітками на, м’яко кажучи, невелику зарплатню чоловіка-вийськового вкрай тяжко. Саме тому я й вирішила звернутися до місцевої влади, а саме до старости нашого села Петра Степановича Волошина. І під час особистого прийому повідомила його, як посадову особу, про те, що я збираю пакет документів, щоб отримати хоч якусь матеріальну допомогу від держави, а тому мені потрібно буде отримати «акт обстеження», який, окрім інших документів, вимагали в «собезі». Але, на жаль, почула вкрай негативну, навіть дивну відповідь, що «я тут не одна така онкохвора» і «таких як я півтори тисячи душ», після чого відчула себе майже худобою… Отже чи треба казати, що всі відповідні довідки я так і не отримала, а лише вкотре зіштовхнулася з цинічною антилюдьською байдужістю та відвертим небажанням зрозуміти мою ситуацію і допомогти мені в елементарних речах за що, доречі, староста і отримує свою зарплатню. Тепер у мене опускаются руки, але жити хочеться…

Як і виховувати своих діточок, тому що вони зовсім ще маленьки і я більше за все в своєму житті хочу встигнути хоч якось поставити їх на ноги.

Саме тому я вимушена звернутися до всїх, хто мене здатний почути! До людей, які не втратили совість і здоровий глузд від отриманої влади, мають добре серце, можливо самі ростять діточок і мене зрозуміють! Я пройшла вже 5 (!) курсів химіотерапії і в даний момент проходжу променеву терапію, але підступна хвороба не відступає. Потім знову буде «хімія» та багато інших різноманітних коштовних медичних процедур… І тільки Господу Богу відомо скільки мені ще лікуватись, бо зараз про операцію не може бути й мови, поки метастази й фізична біль не відступлять. На жаль, у мене не перша і навіть вже не друга стадія хвороби… Я лікуюся чотири місяці майже з нульовим результатом, але не дивлячись ні на що, ще остаточно не втратила надію на Всевишнього і небайдужих людей, в існування яких я вірю так само, як і в Бога! До цього крику про допомогу додаю копії документів, які беззаперечно підтверджують правдивість всіх моїх слів і благаю про підтримку, бо залишаючись майже один на один з бідою вже вже не знаю, куди бігти та до кого звертатися, що мені вкрай важко робити, знаходячись в такому стані. Отже прошу, як останню інстанцию, втрутитися в ситуацію журналістів. Можливо інформаційна підтримка з боку ЗМІ зможе пробити стіну нерозуміння і немотивованого небажання виконувати свої прямі обов’язки з боку старости села Карашин Петра Степановича Волошина. Він, до речі, проживає на сусідній вулиці, тобто формально є моїм сусідом, але на жаль під час свого життєвого шляху десь розгубив людські риси. Вірю, що світ не без добрих людей, яким буду безмежно вдячна за будь яку допомогу! Але всі мої дії у напрямку намагань елементарно вижити знаходяться в патовій ситуації. Час невідворотньо спливає, а тим часом, будь–яка підтримка ще може врятувати моє життя! Бо людська байдужість – це страшна хвороба, яка може бути страшнішою за будь–яке відоме людству захворювання.

Тому цим зверненням я особисто даю журналістам свою згоду на використання викладеної мною інформації, документів і світлин під час створення відповідних публікаций для розміщення у ЗМІ та соціальних мережах.

Ще раз гречно дякую небайдужим громадянам, які, сподіваюсь, не залишать мою біль без уваги. Впевнена, що через молитви і за допомогою лікарів мені все ж таки вдасться побороти цю біду! Отже не все ще втрачено! Як би то не було, будемо жити і боротися!

Мешканка села Малий Карашин, Юлія Люблінська (Лизунова)

Копії документів додаються. Контактний телефон: (096)2005871

Від редакції:

В свою чергу, творчий колектив нашого медіа-ресурсу зазначає, що наш кореспондент вже неодноразово звертався і до голови Макарівської РДА Олексія Васильовича Болілого і до (на той час) голови Великокарашинської сільської ради Петра Волошина з офіційним запитом щодо надання інтерв’ю журналістам, які цікавилися і продовжують цікавитися проблемами Київщини та Макарівського району, зокрема, корінням занепаду сіл Великий та Малий Карашини.

Краєвид з вікон Карашинської сільради . На фото металобрухт, що залишився від пограбованої, знищеної техніки, що колись належала місцевій громаді

Прибирання снігу по-карашинські: немає техніки- нема дороги

Але той самий Олексій Васильович «відреагував», переадресувавши всі питання по цих двох населенних пунктах до Петра Степановича. А Петро Степанович, в свою чергу, «відповів» лише банальною відпискою. А от зустрічатись зі знімальною групою категорично відмовився, зіславшись на брак часу. Тому журналісти медійного проекту «Наша версія» наразі знову готують інформаційний запит щодо ситуації в селах Великий та Малий Карашини, але вже на ім’я голови Макарівської ОТГ Вадима Токара, який, сподіваємося, відмовиться жити і працювати по принципу «рука руку миє» і терміново розбереться: хто є хто, в кордонах довіреної йому виборцями території. Ну, а ми проконтролюємо! Отже про розвиток подій читайте в нащих наступних публікаціях.

Related posts

Leave a Comment