Я, наче дитина, слухав розповідь Валерія Максимовича про Вячеслава Чорновола та буремні часи, в які зароджувалася Незалежна Україна – Олег Володарський (відео)

Поделиться

Під оплески. В могилу…

19 лютого 1999 року, п’ятниця, ввійшло в історію як День зради

«Фракція Народного Руху України висловила недовіру голові фракції депутату Чорноволу і поклала виконання обовязків голови фракції на депутата Костенка Юрія Івановича (гамір у залі). Це рішення спрямоване на підвищення ефективности діяльности фракції у Верховній Раді.

За дане рішення проголосували депутати Кириленко, Кожин, Драч, Філіпчук, Мовчан, Червоній, Федорин, Костенко, Альошин, Джоджик, Кулик, Гудима, Полюхович, Черняк, Заєць, Шевченко, Сігал, Чобіт, Зварич, Іщенко, Манчуленко, Лавринович, Асадчев, Слободян, Бойко, Тарасюк, Жовтяк, Павличко, Бойчук, Юхновський. Усього 30 депутатів із 48.

Ось список тих, хто залишився з Вячеславом Чорноволом у фракції Народного Руху України 19 лютого 1999 року:

  1. Геннадій Удовенко
  2. Мустафа Джемілєв
  3. Лесь Танюк
  4. Олена Бондаренко
  5. Михайло Косів
  6. Лілія Григорович
  7. Вячеслав Коваль
  8. Василь Шепа
  9. Едуард Креч
  10. Богдан Костинюк
  11. Юрій Ключковський
  12. Лев Глухівський
  13. Олександр Чорноволенко
  14. Ярослав Кендзьор»

Джерело: http://gpu.com.ua/uk/content/p%D1%96d-opleski-v-mogilu

Валерій Максимович Палій, правозахисник, адвокат, член «Народного руху України»

Ми, українці, надзвичайно добра та щира нація. Працьовита. Чесна. І від того ще більше болить те, що раз за разом нашу порядність та довірливість використовують проти нас. В тому немає нашої вини, у зраді немає провини зрадженого, адже навіть Ісуса продали за 30 срібних монет. Що вже тоді казати про інших?

Ми раз за разом по-дитячому щиро віримо та сподіваємося і раз за разом з’ясовуємо, що знову повірили не тим. Нації час дорослішати й позбавлятися від цієї дитячої наївності. Як? Озирнувшись назад і уважно придивившись до СПРАВЖНЬОЇ історії України. Ми програвали не у битвах та боях, на які йшли, не шкодуючи життя заради Неньки-України. Ні, нас щоразу знищували зсередини. Червоний режим з особливим завзяттям культивував зрадництво, адже ницість, брехливість та підступність – суть цієї системи. Гнила, отруйна суть. І посеред нас постійно знаходились ті, в кого не вистачило імунітету, не вистачило душі, щоб противитися цій отруті. Ті, хто прогнив зсередини.

Ще така юна та незріла у своїй тільки-но здобутій незалежності Україна і група відважних людей, котрі у своїй любові до українства готові покласти життя на його розбудову. І бездушна юрба поглинутих червоною пліснявою душ, що хижо дивляться порожніми очима й ненавидять порожніми душами. 30 зрадників, котрі у своїй ницості зумовили рух нашої країни по колії, котра і привела до сьогоднішньої війни. У кожного свої «30 срібних монет». Ісус зумів пробачити. Ми слабкі та грішні – нам складніше. Але пробачити треба. Так заповідав Господь. Пробачити, але ніколи не забувати.

Цілі покоління українців настільки занапастилися байдужістю, що навіть на восьмому році війни серед тих, хто повертається в теплі домівки вулицями, на яких не вибухають снаряди, знаходяться ті, хто сміє казати, що він втомився від війни. Це не просто байдужість чи бездушність. Це зрада. Пухлина, що знищує тіло Нації. Й метастази цієї пухлини проникли усюди: від найвищих щаблів державної влади, до маршруток, в яких відмовляють в заслужених пільгах нашим бійцям, і закладів, в котрих не здатні обслуговувати державною мовою.

Зрада стала настільки буденною, що тоді, у 1999 році ніхто і не міг усвідомити масштабів ницості того, що відбулося. Україні та українству завдали удар в спину. І цим ударом вектор історії змінився з розбудови національної державності до «дружби» з «братнім» народом і укорінення наративів про молодшого брата. І ви думаєте хоч хтось з тих, хто винен у цьому розкаявся? Ані на мить. Вони понесли відповідальність за вчинене? Знову ні. Хоча для Нації ці прізвища повинні були стати прозивними на рівні з іменем Іуди.

Україна разом з Чорноволом програла. Внутрішній ворог, що вірно служить своїм недобратнім господарям, переміг. Страшна поразка. Але лише одна з багатьох у вирі дрібних та значних перемог ворожої п’ятої колони. Я інколи ловлю себе на думці, що в тих випробуваннях, що відбувається сьогодні випали на долю Нації є величезна доля нашої вини. Вини кожного з нас і усіх разом.

Вибухом Майдану, кров’ю героїв Небесної Сотні ми спокутували нашу байдужість. Страшний урок. Ледве не в кожному місті, майже у кожному селі є Герої, котрі дивляться тепер на мирне небо над Україною згори вниз. Ті, хто заплатив за урок Нації власним життям. Подивись на фото цих людей, жовто-синій! Подивись уважно, усвідом ціну байдужості та пообіцяй їм, собі та Україні, що НІКОЛИ ЗНОВУ. Ніколи знову не пробачиш собі та іншим зраду України.

І якщо кожен з нас про це пам’ятатиме, то жоден владний організм не зможе нашкодити країні. Лише так ми переможемо п’яту колону і лише так сформуємо суспільство, інтересами якого ніхто не зможе нехтувати. Суспільство, в якому до зрадництва ставитимуться, як до прокази, ізолюючи таких людей від соціуму. В суспільстві зароджується національна совість. Націоналістична. Ми поступово вчимося цінувати чесних, сильних, гідних, а не той гібридний істеблішмент, котрий нам намагаються нав’язати олігархічні ЗМІ.

Україна змінилася. Новітнє покоління українців вже нікому нічого не подарує. Вони творитимуть нову, новітню історію. Так, у нас не вистачило мудрості навчитися на історичних помилках, але страшна школа Майдану та Війни заповнила цю прогалину. А ті, хто намагатимуться зупинити ці зміни, будуть перемелені в жерновах новітньої історії. І я свято вірую в майбутнє нашої країни.

Навпроти мене сидів чоловік, вибілений мудрістю років, а я, наче дитина, слухав його розповідь про Вячеслава Чорновола та буремні часи, в які зароджувалася Незалежна Україна. Я заново переживав цю історичну поразку кожного з нас. Це те, що не повинно повторитися. І єдиний шлях до цього – відбудувати країну, в якій немає місця зрадникам та зрадництву.

Це був не простий діалог. Діалог з людиною, для котрої чесність та принциповість – не порожні звуки, а усвідомлені базисні характеристики особистості. Валерій Палій. Адвокат. Правозахисник. Він говорив про часи Вячеслава Чорновола. А мені було нічого додати.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Валерій Максимович Палій, правозахисник, адвокат, член «Народного руху України»

Related posts

Leave a Comment