«Сповідь» з отцем Анатолієм я слухав, затамувавши подих, зачарований красою та глибиною душі навпроти – Олег Володарський (відео)

Поделиться

Спасо-Преображенський собор у Вінниці

Цегляний храм у стилі бароко збудований отцями Домініканами в 1779 році замість деревяного домініканського костелу, збудованого в 1624 році. До Вінниці отці Домінікани повернулись з Черленкова, спустошеного татарами, де вони оселились ще у 1648 році після зруйнування козаками домініканського монастиря у Вінниці.І збудували в Черленкові монастир разом з греко-католицьким орденом отців Василіанів, котрі прийшли з Почаєва.

У 1817 році царська влада закрила домініканський монастир і передала приміщення православним[1].Першу православну соборну церкву міста назвали на честь св. Козьми й Даміана. Її побудували у XVI ст., коли Вінниця була лише невеликою фортецею. Церква розташовувалась на південному боці сучасної вулиці Монастирської і довгий час співіснувала поруч з монастирем та костелом домініканців. Лише у 1832 році після ліквідації домініканського кляштору її перевели зі старого дерев’яного приміщення до костелу та перейменували на Преображенський собор. Касата домініканського кляштору у Вінниці була здійснена владою Російської імперії під приводом покарання поляків за участь у листопадовому повстанні, справжньою ж причиною було бажання російської влади очистити ці землі від католицизму. Так на литовських, білоруських та українських землях до 1832 року існувало 322 монастирі, з яких у 1832 році указом Миколи І російська влада закрила 194 монастирі, залишивши 128. Зокрема, на території Волинської, Подільської та Київської губерній були скасовані 49 монастирів, які утримували за свій кошт парафіяльні школи, з них 16 на Поділлі. Зачинені парафіяльні школи були замінені значно меншою кількістю світських шкіл лише через декілька десятиліть.

https://uk.wikipedia.org/wiki/

Митрофорний протоієрей Анатолій Аксанюк, Благочинний у місті Вінниця настоятель храму Ікони Божої Матері всіх скорботних радість при психоневрологічній лікарні ім. Академіка Ющенка

СВЯЩЕНСТВО

Усi ангели разом не мають такої влади, яку має священик, бо не можуть вiдпустити нi одного грiха. А вже найбiльша священича гiднiсть у тому, що на слова священика в Службi Божiй Христос сходить на землю

Св. Григорій Богослов

Отець Владислав Демченко, секретар Вінницько-Барської єпархії, з благословення митрополита Симеона зустрів нас у гарному, величному соборі, справжній окрасі міста Вінниця та познайомив з отцем Анатолієм Аксанюком. Благословенна тиша нижнього храму, ікони навколо, аромат воску і ладану створили свою, особливу атмосферу. За більш ніж три роки існування «Сповіді» якось одразу починаєш бачити людину навпроти та відчувати її суть.

Інколи зустрічаються співрозмовники, котрим треба запитаннями та міркуваннями допомогти відкритися, відкрити душу, але бувають і такі, хто живе з настільки відкритим серцем, що не потребує зайвих слів для того, щоб почати говорити до Нації. Такі «Сповіді», котрі линуть від Бога, любові та молитви я слухаю, затамувавши подих, зачарований красою та глибиною душі навпроти.

Так, я розумію, що такий формат не збиратиме надвисоких рейтингів, адже не всі готові згадати навіть про власну душу, що вже говорити про те, щоб почути душу іншого. Та для рейтингів існують інші проекти, в яких шукають сенсації поміж іконами. Кожному своє.

«Сповідь» створюється в молитовній тиші, в любові до Бога, України та українців. І я особливо щасливий тим, що Бог мені дарує змогу показати Нації тих, хто навчає нас любові, милосердю та каяттю. Тих, хто присвятив своє життя служінню Богу і Україні.

У отця Анатолія Господній дар проповідувати. Вкладати у свої слова стільки душі, щоб вони торкнулися, пробудили душі тих, хто їх почує. Такі сяючі душі зустрічалися мені доволі рідко, тому кожне таке знайомство ніби перлина у скарбничці моїх спогадів та відчуттів.

Отець Анатолій говорив, а я з неймовірною насолодою слухав його. Є такі миті, коли священик говорить навіть не від себе, а від Бога. Після нашої зустрічі я декілька разів передивлявся цю «Сповідь», щоразу відкриваючи для себе нову й нову глибину цієї розмови.

Ця проповідь стала мені нагадуванням про ті справжні, прості та важливі істини, котрі ми забуваємо у метушні буденного життя. Тепло цього діалогу зігріває мене і досі. Як же мені інколи сумно усвідомлювати, що я так пізно прийшов до Бога. Я каюся в цьому, а священики рідної церкви кажуть лише одне: «Кожен приходить до Господа у свій час. Вчасно».

Але я все ж таки сумую від того, що стільки років душа не відчувала крил, котрі дарує віра та молитва. Можливо, саме через те, що стільки душ було скуто безвір’ям, шлях України до розквіту сповнюється такими страшними випробуваннями. Наша сила в єдності, в любові до ближнього, котру заповідав нам Господь. Лише усвідомивши це, народ стає Нацією.

І тому я безмежно щасливий тим, що посеред нас є ті, хто проповідує нам ці важливі істини. У цій «Сповіді» було сказано так багато глибинного, важливого, що будь-які мої слова зараз здаються мені зайвими. Просто зумій почути цього українці, жовто-синій.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Митрофорний протоієрей Анатолій Аксанюк, Благочинний у місті Вінниця настоятель храму Ікони Божої Матері всіх скорботних радість при психоневрологічній лікарні ім. Академіка Ющенка

Related posts

Leave a Comment