Я розмовляв з волонтером, вчителем. З людиною, котра гідна того, щоб бути прикладом для кожного з нас – Олег Володарський (відео)

Поделиться

Ми прийшли у світ добро творити

Людина починається з добра,

Із ласки і великої любові.

Із батьківської хати і двора,

З поваги, що звучить у кожнім слові.

Людина починається з добра,

З умінням співчувати, захистити,

Це зрозуміти всім давно пора,

Бо ми прийшли у світ добро творити.

Людина починається з добра,

Із світла, що серця переповняє.

Ця істина, як світ, така стара,

А й досі на добро нас надихає…

Надія Красоткіна

Ольга Пінаєва, волонтер, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки, професійної освіти та управління освітніми закладами ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Лишень прокинувшись, ти посміхаєшся світові, а він відповідає тобі сяйвом сонячних променів та співом пташок. Ти відкриваєш вікно і світ обіймає тебе потоком свіжого повітря, поливаєш квіти на підвіконні й душа починає співати, а серце наповнюється любов’ю. Безумовною, беззастережною та всеосяжною.

Перед зйомками програми ми сиділи в кабінеті Юлії Вотчер та розмовляли. Я розповідав про те, що собою являє проект «Сповідь» та придивлявся до своєї співрозмовниці. Як же нам не просто буде об’єднати нашу Націю, адже ті, хто робить для українства так багато, вони так часто стримані та неговіркі.

Ось і зараз я розмовляв з волонтером, вчителем. З людиною, котра гідна того, щоб бути прикладом для кожного з нас. І знову бачив, що Ользі Юріївні набагато простіше розповідати про свою діяльність та про своїх підопічних, аніж говорити про себе саму чи ділитися особистим. І не тому, що вона соромиться чи не довіряє малознайомій людині, а лише тому, що за ці роки війни, ті, хто так самовіддано присвятив себе допомозі Нації, давно вже забули про особисте.

Для них завжди на першому плані проблеми та інтереси інших, а в ті нечасті перерви між покликами про допомогу, вони ледве встигають виспатися. Тому їм навіть на думку не спаде витрачати на себе, а тим більше на розмови той час, за який вони б могли зателефонувати нашим захисникам, домовитися щодо необхідної їм техніки, обладнання, амуніції чи домашніх смаколиків, організувати захід чи зібрати допомогу для сімей військовослужбовців чи зробити котрусь з мільйона необхідних речей.

Я бачу це і на серці водночас стає гордо і гірко. Я щиро пишаюсь такою їх відданістю своїй справі, своїй Нації, та водночас мені б так хотілося, щоб такі неймовірні люди, котрі приносять стільки добра іншим, не забували й про себе! Я дивився на Ольгу Юріївну і розумів, що ці люди, волонтери, вони інші. Їх ні з ким не сплутаєш. В них всередині палає вогонь, котрий зігріває світ навколо них. Наче свічі під іконами.

З такими людьми дуже просто знайти спільну мову, вони відкриті, щирі та добрі. Спілкування з ними лікує душу, нагадуючи про те, що милосердя – це прояв Бога. І водночас ці люди, такі потужні у своїх справах та досягненнях на благо інших, неймовірно беззахисні, коли мова йде про них самих. Все це я відчув під час нашого діалогу, проте говорити про це вголос мені здалося зайвим в той момент. Та я не можу не поділитися в цій статті тим, що сповнювало душу під час спілкування з цією неймовірною людиною.

Варто лише пролунати поклику про допомогу, як вони одразу линуть душею туди, де Нації болить, і забувають про сон та їжу, доки не вдасться організувати необхідну допомогу. В них є ця м’яка сила любові до ближніх, котра долає будь-які перепони й дає змогу досягнути будь-якої мети.

І коли мені випадає щастя доторкнутися до тепла таких неймовірних душ, я закриваю очі й ледь чутно промовляю: «Я люблю тебе, Україно!». Як же я пишаюся нашою Ненькою-Батьківщиною, котра виплекала таких неймовірних дітей! Як же часто ми приховуємо себе справжніх. І навіть соромимося. Приховуємо почуття, ховаємо ніжність, не показуємо добро.

Як же це наївно та смішно – жити не душею, а матерією, приховувати те, що відчуває серце й жити, озираючись на те, що скажуть люди. А зараз поруч зі мною була ДУША. Тиха, ніжна та добра. Величезна рідна українська душа, що з материнською ніжністю обіймає нашу зболілу Націю.

Тоді я промовчав. Ми завершили «Сповідь». Тоді я подивився на Ольгу Юріївну і запитав: «Ну як?» – «Здається, добре», – здивовано та трохи розгублено відповіла вона. І при цьому уважно і глибоко зазирнула мені в очі. Я люблю тебе, Україно! Такої жертовної, безумовної любові я не зустрічав ніколи. І я безмежно вдячний Богу й Україні за тих людей, котрі здатні так любити.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми  Ольга Юріївна Пінаєва, волонтер, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки, професійної освіти та управління освітніми закладами ВДПУ ім. МКоцюбинського

Related posts

Leave a Comment