Віктор Афанасійович Косаківський вивчає українство, любить і відчуває його — Олег Володарський (відео)

Поделиться

«Дорожу спілкуванням зі своєю учителькою  Вірою Давидівною Маковською, бо перші спроби дізнатися більше, ніж міг дати тогочасний підручник, у мене пов’язані з нею. Нещодавно їй виповнилось 90 років. Завжди, коли приїжджаю до Чечельника, відвідую її. Бажання пізнавати, бачити, ходити не тією дорогою, якою йдуть інші, змушувало пізнавати рідний край. Крім вивчення природи, цікавився питанням: «Що є в землі?». Натрапивши на мальовану кераміку, знаряддя праці, у 7 класі захопився археологією. Невдовзі дізнався, що це були зразки трипільської культури. На той час у мене вже було декілька книжок з археології, з яких я довідався про древність знахідок. Нині вони включені до «Енциклопедії трипільської цивілізації». Ботаніка й археологія  в полі, етнографія  вдома. У тому, чим займалися батько й мати. Вони все життя трудилися. Бо в останню чергу були колгоспниками, у першу чергу  господарями, які самотужки виробляли речі, необхідні для побуту. Батько, як і дід, плів кошики з лози, навчив і нас з братами (я дотепер займаюся лозоплетінням). Мама вишивала. Бабуся ткала на верстаті. У мене 50 років з-перед очей не зникає картина: завітав у неділю до своєї бабусі на гостину, вона завела мене в хату, де стояв старовинний ткацький верстат, обвела навколо нього. Бабусин верстат, як і той спогад, бережу досі. Вдома на стіні висіли килими, які робила бабуся, ліжко було застелене рядном, витканим нею. Родинна традиція  вчити дітей виготовляти речі своїми руками  залишалася незмінною, тому вся рідня, як один, працювала».

Віктор Косаківський

Віктор Афанасійович Косаківський, етнограф, археолог, майстер народної творчості

Коріння рослин заховано під землею, але жоден з нас не скаже, що його немає й не буде применшувати його важливість. Так само й наше коріння, з усією своєю глибиною – це частина нас самих. Але чомусь самим собі ми відмовляємо собі у власній глибині та силі, котра лине з глибин віків. Чомусь вважаємо, що ми — лише те, що ми можемо побачити. Оманливе, помилкове сприйняття.

За нашими спинами тисячоліття історії, велич якої є частиною нас самих. І без усвідомлення цієї величі, цієї сили ми живемо ніби каліки, що втратили левову частку нашої сутності. Ось чому коли зустрічаєш людей, котрі беруть свою силу не тільки всередині себе чи іззовні, але і з ГЛИБИНИ, одразу відчуваєш, наскільки міцно вони стоять на землі й наскільки яскраво квітнуть їхні душі над світом. Це сильні, красиві, потужні душі. Щасливі, мудрі люди. Добрі, щедрі, працьовиті українці.

Навіть тоді, особливо тоді, коли, здавалося б, у нас все є, коли у нас всього вдосталь, ми відчуваємо, що нам чогось не вистачає. Ми озираємося навколо, але відчуття втрати лише посилюється. Та посеред нас є люди, котрі знають не тільки про те, як багато ми втратили, але й про те, яку безмежну красу та силу ми можемо віднайти в нашій культурі та історії.

Вони вивчають українство, люблять його, відчувають його. Знають, що життя не вистачить аби дослідити, вивчити, охопити повною мірою всю величність історичної та культурної спадщини українства. Та все одно присвячують життя тому, щоб розкрити для себе, Нації та світу якомога більше граней нашої давнини. Вони досліджують, шукають та знаходять, вивчають самі та навчають інших, пишуть наукові роботи, відкривають музеї, беруть участь в археологічних розкопках та експедиціях, відкривають музеї… і просто, ідучи вулицею, посміхаються нашій дивовижній, красивій, сильній і загадковій Україні.

Той осінній день Господь розфарбував яскравою зустріччю саме з такою людиною. Ми сиділи поруч з Віктором Афанасійовичем в музеї та розмовляли про Україну та українство. Видатний вчений, потужний дослідник, мудрий вчитель. А ще проста, скромна і щира людина. Я слухав його, насолоджувався цікавою розмовою й щиро тішився тим, що Господь подарував мені це знайомство, цей діалог. А ще усією душею радів за юних українців, котрим випало щастя вчитися у такого дивовижного педагога.

Ми усі, кожен з нас окремо й усі разом, володіємо багатством дивовижної краси. Варто лише відкрити душу, почути поклик України та українства, дозволити собі відчути глибину нашої суті, генетики, історії та культури й життя вже ніколи не буде таким, як до того. Ми так само ходитимемо тими самими вулицями, тими ж маршрутами, але українську землю під нашими ногами відчуватимемо зовсім іншою.

Кожен крок по НАШІЙ УКРАЇНСЬКІЙ землі робитиме нас сильнішими, щасливішими. Земля під ногами й небо над головою – наше найбільше багатство. Бог і Україна. Варто лише усвідомити це й уся буденна метушня, усі марні клопоти, фальшиві, нав’язані, зрежисовані цілі та наративи втратять над нами владу.

Ми значно більші ніж механізми постійного споживання благ, товарів та послуг. Наше життя дароване нам Богом для більшого, ніж для бігу по маршруту «робота — квартира — холодильник», а щастя зовсім не в тому, щоб досягти кращої роботи, більшої квартири, більшого холодильника. Ми народжені для того, щоб любити й бути щасливими. Ми маємо на це право за правом народження. Й у нас самих є все для цього, варто лише зазирнути ВГЛИБ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Віктор Афанасійович Косаківський, етнограф, археолог, майстер народної творчості

https://youtube.com/watch?v=Oj4ZMiV3CwE%3Ffeature%3Doembed

Related posts

Leave a Comment