Такі, як Євген Луняк, люблять і вірують назавжди, вони нічого не просять натомість. Люблять свою країну і насолоджуються її красою — Олег Володарський (відео)

Поделиться

Євгеній Миколайович  науковець, який видав з десяток книжок. Майже всі на історичну тематику. Книга, над якою працює нині, теж історична. Присвячена війні. Її він пише не як кабінетний історик, а як очевидець подій. Чоловік має безпосередній стосунок до науки та викладацької діяльності. Він  доктор історичних наук, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Тож боронити державу пішов, як то кажуть, прямо зі стін цього славнозвісного навчального закладу, добровольцем у 2014-му році.

— Дехто вважав, що професор на передовій — це нонсенс. Але я свого часу закінчив військову кафедру Дніпропетровського національного університету за спеціальністю «командир особового складу». Військового досвіду, звичайно, у мене не було. Стріляти вмів, нас готували у 90-х роках. Тоді армія розвалювалась, і наші викладачі на військовій кафедрі не приховували, що ми останні, кого вони готують. Навіть віджартовувалися, що у випадку війни єдине, на що нам доведеться розраховувати, так це на гуманізм супротивника. Жарти жартами, а війна таки прийшла в нашу країну.

Їхали до Чугуєва — потрапили в Донецький аеропорт. У липні 2014 року одну з танкових рот батальйону було направлено під Луганськ. Хлопці постійно цікавилися у побратимів про ситуацію, яка там склалася. Адже вся п’ята танкова рота другого танкового батальйону, 1-ї окремої Гвардійської танкової бригади чекала, коли вже опиниться в АТО. Та солдатів постійно перекидали, готуючи до фронту. Спочатку були у Чернігівській, згодом у Полтавській і Сумській областях.

Джерело: http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua/component/k2/item/1956-viina-nizhynskoho-profesora-yevhena-luniaka

Євген Луняк, доктор історичних наук, профессор, завідувач кафедри історії України НГУ ім. Гоголя, учасник АТО

«Тільки-но почалися заворушення в Криму, я пішов до військкомату, там лишив свій номер телефону і попросив, щоб мені одразу зателефонували, коли розпочнеться війна. Як історик, я розумів, що мирним шляхом ситуація вже не вирішиться. Окупант не насититься самим лише Кримом», — розповідає Євген Миколайович.

Джерело: http://zemlyaivolya.net/news/viyna_profesora_lunyaka.html

Інформаційне поле вирує, хитається вибухає зайвими та незрозумілими новинами, а ми на восьмому році жорстокої війни живемо у реальності, котру створює для нас ворог. Шукаємо парадокси та нонсенси й не помічаємо таких простих і скромних героїв посеред нас.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя першими голосами навчального року, котрий тільки-но розпочався. Студенти, як діти, котрі ще не подорослішали, радісно сміялися, емоційно реагуючи на зустріч з друзями, однокурсниками та знайомими. Ми зайшли в аудиторію до професора Луняка і побачили перед собою просту, скромну людину.

«Він воював», — сказали мені його колеги. «Він наша гордість», — розповідав ласкавим шепотом весь Ніжин вустами його мешканців. Такі люди люблять і вірують назавжди. Завжди переймаються про все, що залежить від них особисто. Зобов’язання для таких українців — надважливі. Вони нічого не просять натомість. Люблять свою країну і насолоджуються красою та тишею рідної України.

Ми говорили. Говорили як чоловіки. Він розмірковував над кожним поставленим запитанням. Історик. Він вміє аналізувати факти та оперувати ними. Цьому талановитому українцю не відмовиш в тому, що він глибоко переконаний в феномені українства.

Я не знаю. Не можу говорити замість нього. Можу лише припускати, що історичні факти для нього є прямими доказами нашої генетичної інтелектуальності. Ось так і професор Луняк. Вивчає суворий та принциповий шлях становлення нашої Нації, а потім навчає мудрості віків юних українців.

Євген Луняк і сам юний душею. Цікавий, небайдужий, переконаний. Вірує в завтрашній день і чудово усвідомлює, що діти, їхня освіта та виховання — фундамент нашого майбутнього.

Євгеній Миколайович би хотів і для дітей, і для усіх українців набагато більшого, кращого. Але розуміє, наскільки знекровлює країну сьогоднішня війна. Він сам її пройшов. Брав участь в обороні Донецького аеропорту. У нього було вдосталь можливостей залишитися в тилу, але він прийняв рішення віддати свій борг Батьківщині.

І Євген Луняк, я більш ніж впевнений, хоче йти далі. Без пафосу та рекламацій. Дорога в майбутнє у таких людей не має зворотного шансу. І в цьому він скеля. Нам би більше таких СПРАВЖНІХ. Вони не старіють душею та не вміють жалітися на долю. Вони абсолютно вірують.

Я, здається, вперше не запитав героя програми про його стосунки з Богом. Не було такого запитання всередині мене. Поруч з такою людиною одразу усвідомлюєш: вона вірує. У що? В Україну! А якщо так, значить він любить нашу даровану нам Богом країну. Це питання принципове для генетичного українця. Якщо він любить, значить любить назавжди. Мовчазно. По-християнськи.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Євген Луняк, доктор історичних наук, профессор, завідувач кафедри історії України НГУ ім. Гоголя, учасник АТО

Related posts

Leave a Comment