З директоркою музею Тетяною Зоць ми говорили не про цифри чи дати. Ми говорили про душу з людиною ― Олег Володарський (відео)

Поделиться

Прилуцькому краєзнавчому музею імені В. І. Маслова ― 127 років

«Музей ― одна з небагатьох інституцій, що відображає творення державності України та її становлення на світовій арені, як висококультурної розвинутої країни. Відвідати музей ― наче отримати можливість ненадовго доторкнутися до минулого, відчути на собі плин часу, згадати історію свого села чи міста, осягнути власний зв’язок з далекими поколіннями предків. Адже народ, який не знає своєї історії приречений на вимирання.

Прилуцький краєзнавчий музей є одним з найстаріших в Україні. Археологічні, історичні, природничі, етнографічні та мистецькі пам’ятки Прилуччини, що зберігаються в його стінах, є безмовними свідками багатовікової історії Приудайської землі. Вони наче розповідають про її чарівну природу, про видатних прилучан та їх життя».

Тетяна Зоць, директорка Прилуцького краєзнавчого музею

Тетяна Зоць, директорка Прилуцького краєзнавчого музеюім. В. І. Маслова

Я наче відчував, що мені потрібно потрапити на другий поверх краєзнавчого музею. Нас, змоклих під осінньою зливою, зустрічала директорка музею Тетяна Зоць. Ми привіталися, познайомилися і рушили нагору. Перший поверх надихає відвідувача цікавими експозиціями з експонатами флори та фауни регіону. Тоді як зали другого поверху сповнені історією українства та відображують історичні події від буття стародавніх слов’ян до подій XX століття.

Ледве ступивши до зали з історичною експозицією, я одразу відчув наскільки мені тут затишно і як тішиться побаченому моя українська душа. З кожної сторінки цих епох наші предки говорять до нас. До нас кличе неймовірна, настільки могутня спадщина віків, міць якої ми за всі роки незалежності так і не змогли усвідомити. Але саме це усвідомлення має стати частиною буття кожного з нас, адже саме воно являє собою фундамент нашого майбутнього.

Це так важливо ― культивувати генетику, котру по-варварськи винищували сотні років. Нам потрібно з науковою педантичністю збирати відлуння Душі Українства, і з відкритою душею приймати та вивчати наукові здобутки на цій ниві. Наука, історія не може бути від’єднана від суспільства.

Для розбудови соціуму топові ЗМІ мають висвітлювати на перших шпальтах не вбрання селебрітіз чи особисте життя самопроголошеної еліти суспільства, а останні наукові відкриття та передові досягнення. Тільки так ми зможемо замінити у свідомості рабську психологію меншовартості, котру століттями нав’язував червоний режим, на відчуття національної гідності та самоповаги.

Саме такі думки наповнювали мене, під час знайомства з історичними експозиціями Прилуцького краєзнавчого музею ім. В. І. Маслова. Першу «Сповідь» ми знімали з директоркою музею Тетяною Зоць.

Ми говорили не про цифри чи дати. Ми говорили про душу з людиною, котра очолює колектив однодумців, надзвичайно натхненних духом українства. Вони не просто збирають та демонструють експонати, а ще й відчувають усю ту глибину, котру вони уособлюють.

«Сповідь» ― це програма про душу. Душу, котра творить добро. Для всіх: для близьких та для незнайомців, для сучасників та для прийдешніх поколінь. Творить во славу Господа та за покликом серця.

«Сповідь» – це відповідь телевізійним аудиторіям, котрі так бравурно та нерозсудливо піддаються ворожій інформаційній пропаганді. Котрі не шанують Героїв. Котрі забувають про війну із зовнішнім та внутрішнім ворогом. Котрі воліють не пам’ятати про те, що кожним своїм вчинком кожен з нас створює сьогодення Нації й тим самим закладає фундамент нашого спільного майбутнього.

Нас намагаються зробити сірими, безініціативними, аморфними. Байдужими. Соціально й національно пасивними. Але є люди-іскри. Вони палають. Світять. Творять. Надихають. Їм складно. Важко. Часто самотньо. Але коли такі люди відшукують одне одного та збираються разом навколо спільної мети, вони стають тією потужною рушійною силою, котра рухає українство вперед.

Такою я побачив Тетяну Зоць. Натхненна, потужна, небайдужа українка, вона палає своєю справою та надихає своїм ентузіазмом оточуючих. Я слухав її, зачарований тією енергією, котру випромінює ця людина. Але не зважаючи на надзвичайну приємність бесіди, мою душу сповнював сум та тривога.

Ми, як Нація, забуваємо про нашу культуру. Забуваємо про генетичні цінності. Ми маємо набагато більше уваги приділяти історії, культурі та мистецтву. Набагато принциповіше ставитися до цих питань, до їх вивчення та популяризації. Адже це не просто гілки на дереві нашого буття, це ― його коріння. Основа основ. Ми втрачаємо час. Ми знову і знову відмовляємо собі в можливості пишатися тим, що ми ― українці.

Час нашої розмови сплинув непомітно, але відлуння цього діалогу і досі зігріває мене. З цим місцем, цим музеєм, варто познайомитися. Варто його відвідати. Відчути його. Пройтися залами, послухати екскурсію, подивитися експозиції. Варто хоча б для того, щоб вийти з цих стін натхненним оновленим та почати зовсім по-іншому відчувати ту землю, якою ми ходимо, на якій живемо. Це місце дарує диво.

Авторська программа Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми ― Тетяна Зоць, директорка Прилуцького краєзнавчого музеюім. В. І. Маслова

Related posts

Leave a Comment