Дводенний епізод із публічними образами на Брюса Спрінгстіна і двогодинна бесіда з Путіним ще раз підтвердили: для Трампа інтереси агресора виявляються вагомішими за долю українського народу.
Як Дональд Трамп обирає дипломатію меморандумів замість підтримки України у війні з Росією
Знаєте, що у великій політиці гірше за клоунаду? Клоунада передбачувана! Бо зовсім не смішно, тільки сум і огида.
Напередодні розмови з володарем чарівного чемодану путіним президент США Дональд Трамп публічно обурювався, що Тейлор Свіфт, Брюс Спрінгстін та інші зірки американського шоубізу не підтримали його на виборах, і йому досі пече.
І це цілком зрозуміло і передбачувано. Бо непідтримка Трампа — це страшний злочин проти людства. Натомість, путінська агресія, яка призвела до загибелі сотень тисяч людей, величезних руйнувань і скалічених доль — це лише привід обмінятися думками, як і скільки можна буде заробити, коли війна якось скінчиться…
Хтось сумнівався, що Трамп після розмови з путіним буде у захваті, яка чудова бесіда в них відбулася і як вони фантастично один одного розуміють? І які в них неозорні перспективи на співпрацю? Хиба дивина, що путін після розмови буде бекати про якісь химерні компроміси, які треба знайти з Україною, зокрема, щодо першопричин війни? Мабуть, тільки Трамп не розуміє (або робить вигляд), що першопричиною війни є хворе бажання Кремля поглинути або знищити Україну.
І де тут проглядається обопільно прийнятний компроміс? А от черговий меморандум укласти — це святе. Нам будапештського недостатньо, треба ще стамбульський підписати. І це також було зрозуміло заздалегідь, бо є класичною формою затягування переговорного процесу без реального результату.
Коротше, Трамп і досі не готовий тиснути на того Володимира, який у Москві. Але він із задоволенням компенсує це тиском на того Володимира, який у Києві. І добре, що весь цей розклад почули і зрозуміли у підсумковій телефонній розмові лідери європейських країн.
Краще б президент супердержави США повністю зосередився на естрадних інтригах і регулярному, як захід сонця, буцанні Байдена, ніж займався пошуком миру між Україною і росією. Бо його «нейтральне» посередництво просто посилює країну-агресорку, яка і без того має катастрофічну ресурсну перевагу над Україною.
Може, новий Папа зможе якось зарадити. Він принаймні жодного разу не натякав на бажання отримати Нобелівську премію миру у додаток до позолочених літаків та мільярдів пожертв у фонд свого родича.
Олександр КОЧЕТКОВ
