Коли поділ майна перетворюється на тест для правосуддя і виклик дотриманню норм Конституції України
Історії про поділ майна після розлучення рідко виходять за межі приватного конфлікту. Вони емоційні, іноді гучні, але здебільшого – типовi. Саме тому справа, яка майже три роки розглядалася у Подільському районному суді Кропивницького, викликає таку увагу.
Не через сімейну драму, а через сумнівне рішення, яке на думку експертів, знищує базовий принцип закону щодо права власності, передають Судові репортажі з посиланням на експертну дискусію в профільних спільнотах. В свою чергу, журналісти видання «Наша версія» посилаючись на розслідування колег, спробували розібратись у нюансах цієї резонансної справи. До з’ясування істини також залучений ШІ-юридичний асистент, висновки якого ми надаємо в додатку.
Закон і процесуальна логіка проти «судового ноу-хау»
Чому звичайна цивільна справа про розірвання шлюбу та поділ активів подружжя перетворилася на резонансний юридичний кейс, що загрожує підвалинам конституційного права власності в Україні? Давайте розберемось. Мова йде про справу № 405/1257/23, яку протягом трьох років розглядав Подільський районний суд Кропивницького під головуванням судді Владислава Драного. На кону – майно вартістю понад 15 мільйонів гривень, проте, як пишуть журналісти, справжньою ціною цього процесу стала девальвація законодавчих норм. На думку експертів, рішення, винесене судом першої інстанції, фактично нівелює встановлені законом процедури та право власності як таке, підміняючи правовий аналіз категорією «зручності» для однієї зі сторін.
У центрі спору опинився масив нерухомості та рухомого майна, де ключовим каменем спотикання стала квартира. Сторона чоловіка, спираючись на висновки експертиз, наполягала на тому, що його частка у цій нерухомості становить 75,5% через значні особисті інвестиції. Відповідно до ст. 365 ЦК України, чоловік обрав законний шлях: залишити квартиру йому з виплатою грошової компенсації дружині, для чого навіть заздалегідь вніс кошти на депозит суду. Натомість сторона дружини вимагала визнати право власності за нею, аргументуючи це тим, що…. приміщення використовується як нотаріальна контора.
Як сверджують експерти, суддя Драний В.В. обрав «третій шлях», який шокував правничу спільноту. Замість того, щоб діяти в межах позовних вимог, суд самостійно сформував модель поділу, віддавши квартиру дружині без жодних компенсацій чоловіку. Так Юрист Ілля Колосов характеризує таке рішення вкрай різко: «Це ідіотичне рішення. У порядку розподілу право власності визнається, а не припиняється. Неможливо поєднати розподіл майна і припинення права власності без належної процедури».
Зі свого боку, сторона захисту вважає, що суд фактично підмінив розгляд права власності спором про порядок користування приміщенням, що є грубим порушенням цивільного судочинства та базових конституційних прав чоловіка.
Системні порушення та нехтування конституційними гарантіями
Аналізуючи текст судового рішення, правозахисники та адвокати виділяють низку пунктів, де Феміда відверто «заплющила очі» на закон. Зокрема, експерт Лариса Натяга наголошує, що професійна діяльність нотаріуса не може домінувати над конституційним правом іншої особи.
На думку експертів, у даній справі було зафіксовано наступні грубі порушення:
– Повне ігнорування результатів експертиз: Суд відступив від власної ухвали щодо належності висновку експерта, який підтверджував частку чоловіка у розмірі 75,5% для квартири та майже 69% для будинку.
– Вихід за межі позовних вимог: Суддя самостійно визначив спосіб поділу майна, який не пропонувала жодна зі сторін, значно утиснувши права власника більшої частки.
– Нівелювання механізму компенсації: Припинивши право власності чоловіка на квартиру, суд не застосував обов’язкову грошову компенсацію та проігнорував факт внесення коштів на депозит.
– Перебирання функцій експерта: Суд самостійно здійснював арифметичні розрахунки вартості активів, відхиливши професійні оцінки.
– Підміна правових понять: Житлову нерухомість було прирівняно до «речі для професійних занять», що не передбачено нормами Сімейного та Цивільного кодексів.
– Нехтування статтею 41 Конституції України: Позбавлення особи права власностті на майно відбулося без належної правової процедури, що прямо порушує принцип непорушності приватної власності.
Реноме суду та очікування від апеляції
Резонанс справи підсилюється і через можливий конфлікт інтересів. Як повідомляють ЗМІ, у професійних колах активно обговорюють родинні зв’язки судді: Владислав Драний є племінником колишнього голови апеляційного суду, чия дружина також працює нотаріусом. Це викликає у громадськості закономірні питання щодо об’єктивності винесеного вердикту. Правозахисники навіь порівнюють цей кейс із «схемними» рішеннями 90-х років, коли право власності переписувалося одним розчерком пера.
Попереду розгляд в Апеляційному суді Кіровоградської області, призначений на 5 травня 2026 року. Колегія суддів під головуванням О.І. Чельник має дати відповідь на фундаментальне питання: що є пріоритетом для українського правосуддя – конституційна гарантія чи особиста «зручність»?
На думку експертів та журналістів, увага медіа та активістів до цього процесу буде максимальною. Сторона захисту сподівається на відновлення справедливості, адже в країні, що воює за європейські цінності, правовий хаос та нехтування правом власності є неприпустимими.
В свою чергу, «Наша версія» буде слідкувати за розглядом подій та висвітлювати розгляд даної справи в апеляції.
Додаток
Аналіз даного кейсу юридичним ШІ-асистентом, до якого завантажили всі докази, документи, позиції сторін та рішення суду першої інстанції.
Вразливість №1 Головна слабкість мотивації: суд підмінив право власності фактом користування
Це найвразливіше місце рішення. Суд фактично каже: оскільки квартира є сертифікованим місцем нотаріальної діяльності дружини, то її треба залишити саме їй . Але між цими двома тезами — неочевидний і юридично дуже спірний місток.
Наявність у квартирі нотаріальної діяльності ще не означає автоматично, що:
квартира перестає бути звичайним житловим об’єктом;
у другого співвласника можна припинити право власності;
саме цей об’єкт має бути переданий лише тому, хто ним зараз користується.
Тобто суд змістив фокус із питання «кому і в якій частці належить майно» на питання «для кого це майно зручніше у користуванні».
З точки зору цивільного та сімейного права це дуже спірно. Бо право власності визначається не зручністю користування, а підставами набуття, частками, доказами походження коштів, а також дотриманням процедури припинення права співвласника.
Саме тут виникає напруга з Конституцією. Стаття 41 Конституції України гарантує, що право приватної власності є непорушним, а ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Якщо суд забирає в особи право на конкретний об’єкт, мотивація має бути не просто «практичною», а бездоганно правовою. У цьому рішенні така мотивація виглядає недостатньо переконливою.
Вразливе місце №2: відхилення експертиз у частині часток
Суд відхилив експертні висновки у частині визначення особистих часток відповідача, мотивуючи це тим, що питання про наявність і розмір часток є предметом оцінки суду, а не експерта, і що вихідні дані були подані «лише однією стороною»
Формально суд має право оцінювати доказ і не погоджуватися з експертом. Але тут постає процесуальна проблема: відхилення доказу має бути мотивованим настільки, щоб було зрозуміло, чому саме він неналежний або недостовірний.
У рішенні є лише загальна формула:
питання часток вирішує суд;
дані подані однією стороною;
тому висновок не має доказового значення.
Але суд не показує достатньо глибоко і аргументовоано:
які саме вихідні дані недостовірні;
які розрахунки помилкові;
чому документи, на яких базується експертиза, не можуть бути покладені в основу висновків;
чому суд, відкинувши експертизу щодо часток, усе ж приймає її ж оцінку вартості майна
І тут виникає питання внутрішньої послідовності рішення. Не можна дуже переконливо пояснити, чому експерт «некомпетентний» або його дані «не мають доказового значення» в частині часток, але цілком підходить у частині вартості того самого майна, якщо джерела дослідження ті самі. Така вибірковість шкодить об’єктивності.
Вразливе місце №3: суперечливе застосування ст. 71 СК України щодо компенсації
Суд сам правильно цитує ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України: грошова компенсація за частку в житловому будинку, квартирі, земельній ділянці допускається за згодою іншого з подружжя, а присудження компенсації можливе за умови попереднього внесення відповідної суми на депозит суду.
Далі суд зазначає:
відповідач вніс кошти на депозит, але не за 1/2 квартири, а за 245/1000;
позивач не погодилась на компенсацію;
позивач, зі свого боку, коштів не внесла;
відповідач заперечує компенсацію на свою користь за нерухоме майно.
І ось тут найважливіше: попри відсутність депозиту з боку дружини, суд усе одно залишає квартиру їй. Тобто фактично він обходить грошовий компенсаційний механізм і замінює його «перекроюванням» часток у будинку та землі.
Саме це місце виглядає найбільш юридично ризикованим. Бо стаття 71 СК України досить чітко говорить про попереднє внесення грошей, коли одному з подружжя присуджується компенсація замість частки в нерухомості. Суд же створив конструкцію, де компенсація ніби не виплачується, а «враховується» в іншому майні.
Така модель може виглядати практичною, але потребує надзвичайно сильної і чіткої правової аргументації, чому це допустимо саме в цій справі без порушення гарантій права власності. У рішенні цього фактично немає.
Вразливе місце №4: математична і мотиваційна непрозорість
Суд виводить частку дружини в іншому нерухомому майні так:
1/2 від будинку, землі і генеруючої установки = 5 165 422,5 грн;
мінус 1/2 вартості квартири = 755 555,50 грн;
отримуємо 4 409 867 грн;
звідси — 42/58 щодо будинку, землі та установки.
На папері це виглядає як «баланс». Але юридично суд не пояснює належно, чому саме така арифметика є допустимою заміною прямого компенсаційного механізму, передбаченого законом. Тим більше, сторона чоловіка активно та аргументовано заперечує саме такий суперечливий підхід.
Більше того, у самому рішенні спочатку з’являються 43/100, а потім окремою ухвалою це виправляється на 42/100, бо саме такий розмір був у мотивувальній частині
Формально це виправлено як описка. Але для суспільного сприйняття справедливості це поганий сигнал:
рішення про багатомільйонний поділ майна має бути арифметично й логічно бездоганним з першого разу;
коли в ключових частках є розбіжність між мотивувальною і резолютивною частинами, це вражає не як дрібниця, а як прояв недостатньої ретельності.
А ретельність — один із елементів доброчесного і переконливого правосуддя.
Вразливе місце №5: суд послався на «добросовісність», але не дотримався її симетрично
Суд використав доктрину venire contra factum proprium, тобто заборону суперечливої поведінки. Він сказав: раз сторони раніше у договорах вказували, що певне майно є спільним, то подальше оспорення чоловіком спільного характеру квартири є суперечливою поведінкою. Але ця логіка застосована дуже вибірково.
Якщо суд так суворо бере до уваги попередні заяви сторін, тоді мав би не менш суворо оцінити і такі факти:
дружина не внесла коштів на депозит, хоча претендувала фактично на весь об’єкт;
чоловік депозит вніс;
сторони узгодили вартість майна та певною мірою модель поділу рухомого майна;
суд сам змінив цю конфігурацію.
Тобто добросовісність у рішенні працює скоріше як аргумент проти однієї сторони, ніж як універсальний стандарт для всіх учасників спору і для самого способу поділу. Це знову ж таки створює враження нерівної оптики.
Чи відповідає мотивація судді Драного В.В. вимогам процесуального права
За ст. 263–265 ЦПК України судове рішення має бути законним і обґрунтованим, а мотивувальна частина повинна містити висновки суду щодо встановлених обставин, оцінку доказів і мотиви відхилення інших доказів.
Формально мотивувальна частина тут велика, норм наведено багато, посилань на практику Верховного Суду теж багато . Але обсяг не дорівнює якості мотивації.
Проблема в тому, що ключові вузли рішення мотивовані скоріше декларативно, ніж переконливо:
чому квартира — саме «річ для професійних занять», а не звичайний житловий об’єкт;
чому можна оминути грошову компенсацію через депозит;
чому більша особиста частка відповідача не доведена, хоча були документи й експертні висновки;
чому суд може настільки радикально відійти від моделей сторін і вважати, що це не вихід за межі позову.
Інакше кажучи: рішення містить багато норм і цитат, але на найбіль гострі та принципові питання не дає логічно завершену відповідь.
Чи відповідає це рішення стандартам прозорості, об’єктивності та доброчесності
ШІ не може стверджувати про незаконні мотиви судді. Але з точки зору стандартів сприйняття правосуддя і наявних аргументів, можна зробити наступні висновки.
Прозорість
Відчутно недостатня.
Рішення не дає простої, ясної і несуперечливої відповіді, чому одна сторона втрачає право на квартиру без прямого застосування того механізму компенсації, який сам суд визнає у законі
Об’єктивність
Виглядає спірною.
Суд вибірково приймає одні частини доказів і відкидає інші, не завжди пояснюючи це на достатньому рівні деталізації. Особливо це стосується експертиз.
Доброчесність у сенсі якості правосуддя
Під питанням.
Не через доведений умисел, а через ефект рішення: воно створює враження, що право власності було переосмислене через критерій зручності користування.
Справедливість
Саме тут рішення найбільш вразливе.
Суд посилається на справедливість, добросовісність і розумність , але результат виглядає таким, що один зі співвласників позбавляється конкретного об’єкта попри те, що:
він заявляв більшу особисту частку;
він вносив депозит;
інша сторона депозит не вносила.
Для зовнішнього спостерігача це важко назвати інтуїтивно справедливим правосуддям.
Підсумковий висновок
Мотивація рішення судді Драного В.В. не є порожньою — вона формально насичена посиланнями на закон, ЦПК, СК, ЦК і практику Верховного суду. Але її головна проблема в іншому: вона виглядає юридично непослідовною в ключових місцях, та несправедливою по відношенню до однієї із сторін
Найуразливіші точки:
суд підмінив аналіз права власності аналізом професійного користування квартирою;
суд відкинув висновки про більшу особисту частку чоловіка без достатньо глибокого розбору;
суд обійшов класичний механізм попередньої компенсації через депозит;
суд створив власну модель поділу, але не пояснив належно, чому саме вона є більш законною, ніж моделі сторін;
арифметична помилка з 43/42 додатково послабила довіру до ретельності розгляду.
Тому з точки зору законності й процесуальних стандартів це рішення виглядає серйозно вразливим для апеляційного перегляду.
А з точки зору стандартів прозорості, об’єктивності та переконливості правосуддя — воно, м’яко кажучи, не створює відчуття бездоганно мотивованого і неупередженого судового акту.
