Звуки війни і – це не видовище, а аудіоп’єса із запахом пожеж

Поделиться

Війна – це радше не видовище, а аудіоп’єса із запахом пожеж. 

Побачити противника у нинішній війні – це радше випадковість, якщо ти не розвідник.

Все живе ховається, у боях і поміж ними. Вигулькує на секунду, стріляє, і тікає на запасну позицію або ще куди. А от звуки не сховаєш. За цією логікою, у солдат мали б бути великі вуха, бо саме за звуками можна читати війну, сприймати картину бою.Ігор Луценко, ЗСУFacebook Twitter LB.ua в Google News

Найпопулярніше питання до звуків – «це по нас чи від нас?», котре ставлять собі учасники театру бойових дій. Це фундаментальне уміння – відрізнити, чи це поруч стріляє наша артилерія, чи навпаки, десь поруч рвуться боєприпаси, котрі шле у вас противник. Таке уміння вимушено засвоює більшість навіть мирних людей.

«Приходи» – більш протяжні, схожі на короткий, але все ж з певною тривалістю тріск. Тільки дуже, дуже гучний. Боєприпас рве будівлю, руйнує дерево чи бетон. Але спершу він тріщить, розриваючи сам себе. Металева оболонка лускається на сотні дрібних уламків, котрі вже тріщать тим, що вони трощать.

Виняток – влучання у город чи поле. Сира земля, в яку влучає міна, ковтає її інколи повністю і лише викидає вгору сніп ґрунту, майже як вода. Є ще приходи касетних боєприпасів – таких, котрі розриваються, розкидають дрібніші свої частини, вони нагадують тривалий гул.

Зазвичай «виходи» звучать коротко і металево, і здебільшого від них не двигтить земля. Виходи «Граду» – ніби величезний шаман швидко б`є у свій дзвінкий барабан. Ракети летять від місця старту зі зловісним тихим шелестом.

***

Населені пункти, котрі ми тримаємо, зазвичай весь час звучать. Туди луплять усіма видами зброї. Міни свистять кілька секунд у польоті і потім гепають. Молот – найперша аналогія, котра спадає на думку. Здається, що це якийсь велетень гатить з небес чимось важким і металічним. Мірно розмахується, і потім безжально заганяє свою зброю у тіло землі поруч з тобою, знову і знову, завзято і невтомно – інфернальний коваль.

Снаряд танка – по-своєму неприємний, він прилітає майже зразу після того, як приходить звук від пострілу, чомусь ця подвійність мені особливо огидна..

«Град» розливається на численні сотні метрів хаотичним громом, кожні 15-20 хвилин нова батарея випльовує в небо ракети, котрі потім падають, рвуть простір кількасекундним могутнім хором вибухів.

І так – фоном весь день, одна і та ж аудіокомпозиція.

Інколи включається по-справжньому великий калібр, на кшталт артилерійської системи «Піон». В

ибух від «Піону» створює у небесах невеличку хмару, а у землі – вирву глибиною в людський зріст. І звук його настільки сильніший від усього іншого, наскільки звичайна артилерія сильніша за стрілецьку зброю. Люди, котрі стоять на позиціях під цілодобовими такими обстрілами – ось хто справжні герої.

Фото: facebook/Міністерство оборони України

Стрілецький бій, коли тріщать кулемети і вибухають гранати – радше виняток, а не правило.

Кожна гусенична техніка має свій звук. Найгучніше реве танк, голос його двигуна чути на численні кілометри. Мабуть, найнеприємніший цей звук самим танкістам – вони знають, що противник знає про них заздалегідь. Гримлять і гусениці бойових машин піхоти по асфальту. Навіть легка бойова машина десанту, їдучи швидко по звичайній дорозі, може спричинити паніку серед надто вразливої піхоти, котра може подумати, що на них наступає танкова колона.

Особливо звучать безпілотники. Легко сплутати цивільні БПЛА, котрі використовують обидві сторони для ближньої розвідки, зі звуком джмеля чи оси. Російські «Орлани» чути досить далеко через їх бензинові двигуни. Літають вони годинами, нарізаючи кола над нашими позиціями – ніби бензопила високо у повітрі постійно пиляє ваш мозок. Звук тисне на психіку, бо усвідомлюєш, що ти як на долоні для артилерії ворога.

***

Найприємнішим звуком на війні є тиша. Вона рідко западає зранку і удень, найчастіше – перед вечором і вночі. Це дуже незвичний стан на передовій нині. У росіян – практично нелімітований запас боєкомплекту, і вони стріляють стільки, скільки можуть, скільки дозволяють їм стан доріг і можливості транспорту підвозити снаряди, міни і ракети.

Війна. Гра у хованки. Текст Ігора Луценка

Тому тиша – це коштовна рідкість. Тишу передової сприймаєш так чітко, що, здається, її можна помацати руками. Відтіняють її далекі канонади – велика війна не стихає ні на мить. Але те, що тут – тихий, тимчасово мирний простір, відчуваєш безпомилково. У цій тиші з`являються нові звуки, котрих не помічаєш. Тоді чутно, як тріщать пожежі, як горить українська земля. І як, наперекір війні, невтомно співають українські ластівки і горлиці.Ігор Луценко, ЗСУ

Related posts

Leave a Comment