Поки російські пропагандисти вкотре лякають світ «небаченим ударом у відповідь», кияни, схоже, виробили до цих апокаліптичних анонсів колективний імунітет. Чергова страшилка про «масовану атаку, яка змінить хід історії», пролетіла інформаційним простором приблизно з таким самим ефектом, як торішній прогноз про кінець світу — усі вислухали, кивнули й пішли пити каву.
Адже за останні роки українці навчилися розрізняти реальну небезпеку та інформаційний фастфуд, яким нас регулярно годують анонімні телеграм-віщуни.
«Орешник»: суперзброя проти гаражів
Особливим шедевром російського військово-політичного мистецтва став легендарний «Орешник». Зброя, яку кремлівська пропаганда рекламувала як щось середнє між зорею смерті та молотом Тора.
Результат виявився скромнішим.
Замість знищення стратегічних центрів та перелому війни суперракета героїчно атакувала старі гаражі, які, як згодом з’ясувалося, вже були заплановані під знесення. Подейкують, що чиновники навіть демонстрували документи на демонтаж.
Фактично вийшло так, ніби для знесення старого сараю викликали не бригаду комунальників, а космічний флот із фантастичного блокбастера.
Втім, не можна не визнати: котлован вийшов добротний. Якби російський ВПК переключився на ринок будівельних послуг, то, можливо, хоч десь показав би прибутковість.
Телеграм-апокаліпсис і реальне життя
Щодня десятки каналів обіцяють підписникам то ядерний удар, то обвал фронту, то новий «останній і вирішальний наступ».
Проблема лише в тому, що життя продовжується незалежно від прогнозів диванних нострадамусів. Люди зустрічаються з друзями. П’ють каву. Грають у теніс. Гуляють парками. Вболівають за Усика. Сваряться через ціни на черешню. Закохуються.
Саме ця звичайна буденність і є головною поразкою кремлівських стратегів. Вони роками намагаються залякати суспільство до стану колективного паралічу, а отримують чергу за капучино та повний парк дітей на майданчиках.
Навіть після найважчих нічних атак уже вранці можна побачити усміхнених людей на алеях, які вперто відмовляються жити за сценарієм російської пропаганди.
Любов сильніша за пропаганду
Іноді найбільш переконливі відповіді на питання про майбутнє дає не фронтова карта і не аналітика військових експертів.
Наприклад, літня пара в парку.
Вона — у візку. Йому — далеко за вісімдесят. Він поправляє їй плед, підтримує за руку, уважно везе алеєю. Вона ніжно гладить його по голові. Жодних гучних слів. Жодних пафосних промов. Лише десятиліття прожитого разом життя.
І саме в такі моменти стає зрозуміло, наскільки дрібними виглядають усі імперські фантазії про «велич держави». Бо зрештою після всіх війн, парадів і телевізійних шоу залишаються лише люди, яких ми любили і які любили нас.
Бункерний вперся у стелю
А тепер про реальність, яка для Кремля значно менш романтична. Головна проблема бункерного правителя полягає не в українських телеграм-каналах і навіть не в санкціях.Проблема в математиці.
Ракети виробляються не заклинаннями телеведучих. Дрони не ростуть на деревах. Танки не ремонтуються силою патріотичних промов. Будь-яка військова машина має межу можливостей. І схоже, що російська система вже давно вперлася в цю межу лобом.
Попри колосальні ресурси та шалені втрати, фронт дедалі більше нагадує велетенський конвеєр виснаження, де результат часто не відповідає вкладеним зусиллям.
Дрони змінюють правила гри
Особливий біль для російського командування — сучасна війна дронів. Колись дороги в тилу були майже безпечними. Сьогодні будь-яка логістична артерія може несподівано перетворитися на зону ризику. Технології змінюють поле бою швидше, ніж генерали встигають переписувати інструкції. І саме тому дедалі більше ресурсів витрачається не на просування вперед, а на спроби втримати вже захоплене.
Які варіанти залишаються?
Якщо дивитися сатирично, то вибір у бункерного правителя приблизно такий: Варіант перший: оголосити про створення ще однієї «аналоговнєтної» суперзброї для боротьби з покинутими гаражами.
Варіант другий: провести черговий телевізійний марафон про неминучу перемогу через два тижні.
Варіант третій: пояснити громадянам, що відсутність результатів — це теж результат.
Варіант четвертий: продовжувати робити те саме, сподіваючись, що закони фізики та економіки раптом почнуть працювати на патріотизмі.
Але є проблема. Фізика не дивиться телевізор. Економіка не читає пропагандистські телеграм-канали. І навіть історія, попри всі спроби її переписати, залишається впертою пані.
Тому поки в Москві малюють чергові стрілочки на картах і готують нові гучні заяви, у Києві люди п’ють каву, гуляють парками, закохуються, виховують дітей і планують майбутнє.
І саме це, мабуть, найбільше дратує всіх любителів імперських фантазій. Бо життя вперто перемагає страх. А любов — будь-який «Орешник». Олексій Воронцов
