За що вбили Павла Шеремета? Основні версії

Поделиться

Журналіста Павла Шеремета вбили в Києві за наказом спецслужб Білорусі, стверджує колишній білоруський силовик Ігор Макар. У Києві ж і досі немає одностайного бачення мотивів убивства. DW розповідає про основні версії.  

“Лукашенко має одну рису – мстивість. Він на Шеремета дуже сильно лютував”, – розповідає DW колишній співробітник білоруського антитерористичного спецпідрозділу “Алмаз” Ігор Макар. На оприлюдненому ним аудіозапису людина голосом, схожим на голос ексочільника білоруського КДБ Вадима Зайцева,  віддає наказ вбити журналіста. Через чотири роки після цієї розмови 20 липня 2016-го року Павла Шеремета підірвали в авто посеред Києва.

В Україні хочуть допитати Ігора Макара

Шеремета позбавили білоруського громадянства у 2010-му, покинув батьківщину він ще раніше – наприкінці 1990-х. Але до останнього журналіст лишався послідовним противником режиму Олександра Лукашенка: зняв фільм “Дике полювання” про політичні вбивства, був співавтором книги “Випадковий президент”, разом з колегами створив опозиційне видання “Білоруський партизан”.

Ігор Макар: “Лукашенко має одну рису – мстивість. Він на Шеремета дуже сильно лютував”

Українська поліція, яка розслідує вбивство Павла Шеремета, стверджує, що розглядала помсту за опозиційну діяльність у Білорусі, як імовірний мотив злочину, але досі не знаходила підтверджень цій версії. Заступник голови Нацполіції Євген Коваль розповів DW, що слідчі готуються до вивчення аудіозаписів Ігора Макара та допиту його самого.

А поки що єдина офіційна версія мотиву зафіксована в обвинувальному акті проти трьох імовірних виконавців: музиканта-спецназівця Андрія Антоненка, дитячої лікарки Юлії Кузьменко та військової медсестри Яни Дугарь. У документі, який прокурори зачитали у вересні в Шевченківському райсуді Києва зазначено, що невстановлені слідством особи, “діючи з особистих мотивів, вирішили створити в суспільстві резонансну подію з метою подальшої провокації численних акцій протесту”.

Дестабілізація та ультранаціоналістичні погляди

У документальному фільмі “Справа Шеремета. Звинуватити не можна виправдати” української режисерки Єлизавети Татаринової, який вона зняла в співпраці з Нацполіцією, поліцейські пояснюють цю фразу трохи детальніше: загибель відомого журналіста мала б дестабілізувати українське суспільство, посіяти в ньому недовіру до уряду та правоохоронних органів, які буцімто не здатні гарантувати безпеку навіть у центрі столиці. Нині в поліції продовжують відстоювати саме цю версію планів таємничих замовників.

Та ще рік тому, одразу після затримання підозрюваних, правоохоронці говорили про інші мотиви. “Андрій Антоненко, захопившись ультранаціоналістичними ідеями та культивуючи величність арійської раси, (…) прагнучі зробити свої погляди об’єктом уваги громадськості, (…) вирішив створити організовану групу, щоб у її складі вчинити вбивство”, – так пояснювали поліцейські причини злочину у першій офіційній підозрі.

Як підтвердження “ультранаціоналістичних поглядів” прокуратура наводила картинку з Адольфом Гітлером у костюмі Санта Клауса, яку Антоненко публікував у фейсбуці 2018 року. Сам музикант називав себе “наполовину євреєм” і на таку підозру ображався. За кілька місяців поліція змінила кваліфікацію – відтак Антоненка більше не вважають ані ультранаціоналістом, ані організатором злочину.

Від Мінська до “Азова”

Ігор Макар стверджує, що Павло Шеремет “володів дуже серйозною інформацією щодо того, що стосувалося політиків, котрі зникли безвісти у 1999-2000 роках”. Та останні публікації журналіста були далекі від тих подій: у своєму блозі на сайті “Білоруський партизані” він, наприклад, порівнював білоруські та українські дороги, а на “Українській правді” писав про участь бійців полку Нацгвардії “Азов” у пограбуванні інкасаторів.

Авто, в якому їхав Павло Шеремет, після вибуху в центрі Києва

Бійці “Азова” були останніми гостями Павла Шеремета – кілька гвардійців завітали до журналіста буквально за годину перед тим, як під його авто встановили вибухівку. Привів їх білорус Сергій Коротких – командир розвідки “Азова”, відомий за псевдонімами “Боцман” та “Малюта”. За його власними словами, в ту ніч він попросив у земляка поради щодо інформаційного супроводження майбутніх політичних акцій.

У 1990-х Коротких навчався в білоруській школі КДБ, потім займав керівні посади в ультраправих організаціях “Російська національна єдність” (РНЄ) та “Націонал-соціалістичне товариство” (НСО), причетних до расових злочинів у Мінську та Москві. Коротких не приховує, що брав участь у багатьох військових конфліктах в пошуках заробітку та адреналіну. В 2014 році він переїхав в Україну, воював з “Азовом” на Донбасі та невдовзі отримав українське громадянство з рук президента Петра Порошенка.

Торік журналісти Даріус Богуцький та Едуард Чекін опублікували розслідування, в якому намагались відшукати спільні точки біографій двох білорусів – Шеремета та Коротких. Виявилось, що білоруський міліціонер Валерій Ігнатович, засуджений за викрадення в 2000 році напарника Шеремета Дмитра Завадського, насправді був близьким другом та родичем Коротких. Автори стверджують, що Коротких убив Павла Шеремета через події 16-річної давнини, хоча жодних доказів не наводять.

Сам Коротких називав загиблого журналіста своїм другом. Як свідчать наявні в DW матеріали кримінальної справи, українська поліція перевіряла його та інших бійців полку на причетність до злочину, однак, вочевидь, не знайшла підтверджень. У цей час Коротких і сам працював в поліції – очолював спеціально створений під “азовців” відділ охорони об’єктів стратегічного значення.

Гроші та інші надбання революції

Ще одне журналістське розслідування причин загибелі Павла Шеремета ґрунтується на зізнанні. У вересні українське видання “Заборона” оприлюднило свідчення маріупольчанки Марини Мацюк – за кілька тижнів після вбивства журналіста вона стверджувала, що у злочині їй зізнався давній знайомий, донецький бізнесмен Максим Зотов.

Максим Зотов належав до впливового донецького клану фінансистів та бізнесменів Епелів. “Заборона” простежила зв’язки родини з колишнім міністром доходів і зборів часів Януковича Олександром Клименком – у 2014 році той покинув Україну, проте не позбувся політичного, бізнесового та медійного впливу. Клименко, зокрема, володів та керував медіахолдингом “Вести”, в якому працював Павло Шеремет.

Шеремет зустрічався з Клименком приблизно за місяць до загибелі – проводив перемовини, щодо викупу в олігарха-втікача радіостанції, яку очолював. Про зустріч вже після вбивства першим розповів головний військовий прокурор Анатолій Матіос – він теж називав журналіста своїм другом, а ще розслідував розкрадання держбюджету Олександром Клименком.

Поліція перевіряла заяву Марини Мацюк, але авторка розслідування та головна редакторка “Заборони” Катерина Сергацкова переконана, що правоохоронці приділили недостатньо уваги її розповіді та зв’язку між Шереметом, Клименком та Матіосом. Втім, як саме цей зв’язок міг призвести до вбивства, не ладна пояснити й сама. “В цілому, основний мотив – це великі гроші. Клименко – олігарх, а Матіос – прокурор, який неодноразово намагався “розкуркулити” корупціонерів на свою користь. Так чи інакше, але справу Шеремета використовували для тиску на людей Клименка”, – розповідає вона DW.

Related posts

Leave a Comment