Сьогодні стало очевидним те, що моє покоління не впоралося з обов’язком берегти цю землю, берегти цю країну – Олег Володарський (відео)

Поделиться

Вчімось, знаймо і оберігаймо нашу духовність, культуру та історію

«Треба всім зрозуміти, що твори образотворчого мистецтва різних жанрів, виконаних в різних техніках  це краса, багатство, культура нашого народу, духовність, історія нашої держави, краю, зброя, це наша релігія. Особливо нині, коли так званий «старший брат», сусід і вічний ворог веде з нами війну. За всю історію «спільного життя» він вкрав у нас і присвоїв дуже багато українських культурних цінностей, в тому числі навіть назву держави, порушивши при цьому християнські заповіді (6,8.9,10), і пішов на нас війною. Хоче знищити нас як націю, а культурні надбання присвоїти собі. Життя наше, мов ріка, розливається між двох берегів. Як уберегтися в стрімкій буденній водоверті? Чи кожен з нас істинно живе Україною? Вважає себе українцем, вболіває за нашу українську духовність і культуру? Чи живемо, як говорив Іван Франко: «Ти, брате, любиш Русь за хліб і кусень сала»? Тож браття українці, подоляни! Відвідуймо виставки образотворчого мистецтва, споглядаймо, вчімось, знаймо і оберігаймо нашу духовність, культуру та історію».

Д. Власійчук, член Національної спілки народних майстрів України

Сергій Бугай, провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості, майстер з народного настінного декоративного подільського розпису

Інколи, сідаючи за написання статті, буває не просто відтворити в пам’яті деталі бесіди, тому я переглядаю відзнятий відеоматеріал аби освіжити в пам’яті враження від знайомства. Але не цього разу. Лише сів писати, як пам’ять настільки яскраво відтворила наш діалог, ніби він відбувся лише вчора. Взагалі той день видався для нас насиченим яскравими емоціями, враженнями, подіями та знайомствами.

Покоління таких вже дорослих дітей, котрі зростали та виховувалися у незалежній Україні – для мене завжди особлива тема. Я завжди уважно дивлюся їм в очі, намагаючись там роздивитися, яким воно буде, наше майбутнє. Адже ми, усі ті, чия свідомість була скалічена червоним терором, так і блукатимемо цією пустелею, доки не випалимо нав’язувані нам рабсько-комуністичні наративи. А вони, ті хто знав лише Вільну та Незалежну Україну, здатні розбудувати ту сильну, потужну державу, котрої ми так і не змогли їм подарувати.

«Ми не успадкували цю землю від наших предків. Ми взяли її в оренду у наших нащадків». Сьогодні стало очевидним те, що моє покоління не впоралося з обов’язком берегти цю землю, берегти цю країну. Є в тому наша вина чи ні, нехай Господь розсудить. Адже проти нас діяла така надпотужна політична, воєнна, пропагандистська машина червоного режиму. Ми, якимось дивом Божим, зуміли не втратити Україну остаточно. Ми зуміли вижити. Але на більше виявилися не здатні.

Наші діти інші. Вони не будуть задовольнятися малим. В них відсутнє усвідомлення рамок та обмежень. Їх вже не залякаєш погрозами того, що все може стати ще гірше. Їх це не тільки не зупинить, а навпаки підштовхне на ще більш рішучий опір та ще вищі досягнення. Саме тому нам час відійти в сторону та дати їм дорогу. Стати поруч, а не попереду. Підставити плече. Час зізнатися собі в тому, що всі наші знання про те, як має бути, не працюють. Треба зуміти довіритися їм. Вони не проти нас. Просто вони інакші. І це їхній час.

Коли мені сказали, що Сергій пише ікони, я, маючи вже певний досвід спілкування з майстрами цього жанру, думав, що легко його зрозумію. Та на мене чекало здивування. Люди, заглиблені в іконопис, мають своє, особливе бачення світу. З Сергієм вийшло інакше: іконопис не поглинув його, а зробив глибше, усвідомленіше, більш зрілим духовно.

Зараз Сергій взяв паузу в цьому жанрі але я впевнений – рано чи пізно обов’язково повернеться до нього і буде створювати не просто фрески та ікони, на які ми з захопленням дивитимемось, а роботи, котрі з Божою мудрістю та любов’ю дивитимуться на нас. З цією глибиною усвідомлення він продовжує рости та розвиватися як особистість, як українець, як митець.

Сергій працює в центрі народної творчості. Він щасливий тим, що має змогу своєю працею сприяти вивченню, збереженню та примноженню українського мистецтва. Хоча мистецтво та творчість неймовірно захоплюють його, вони не відривають від реальності.

Сергій чує, бачить, відчуває сучасний світ в усіх його як яскравих, так і не надто привабливих проявах. Щирий, справжній, небайдужий, талановитий. З ним приємно вести діалог. Йому однаково цікаво як говорити, так і прислухатися до думки свого співрозмовника. І його, як людину зі сформованою, виваженою, усвідомленою думкою та життєвою позицією, цікаво та приємно слухати.

Сергій Бугай, Роман Григорьєв, Олег Левченко, Богдан Лащенко… Поділля подарувало мені яскраві барви покоління Незалежної України. Це нова, свіжа хвиля українців, котра вражає глибиною усвідомлення українства. Їх набагато більше, ніж я написав. Вони кращі, ніж я зможу описати словами. Вони справжні. Вони глибинно, самою своєю суттю зовсім інші, не схожі на нас. Чесні, небайдужі, енергійні, дієві. У них якось зовсім інакше працює слово життя. У них віра в очах й впевненість у своїх силах.

Такі юні, а вже настільки доросліші за нас. Я б навіть назвав це трохи передчасною мудрістю. Я, як батько, понад усе прагнув би, щоб діти, ровесники моїх дітей, якомога довше залишалися дітьми. Й мені боляче бачити в їхніх очах мудрість, котра приходить лише з життєвими випробуваннями.

Сергій мене надзвичайно приємно здивував. У неспокійний, буремний час, коли так багато хто прагне до нових та нових звершень або просто отримати все й одразу, штовхаючись ліктями та йдучи по головах, він в тиші музейних кабінетів спокійно та натхненно вивчає культуру та мистецтво, минуле та сьогодення. Історичні події, власні мистецькі досягнення та культурні пам’ятки видатних майстрів, сучасні тенденції та тренди по-справжньому цікавлять та навіть захоплюють його, але не поглинають. У вирі подій він надихається, розвивається, самовдосконалюється, але не втрачає себе.

Багато хто з українців згадав про Україну, а дехто навіть тільки-но дізнався про неї у вирі кривавих подій Майдану та війни. І лише після цього страшного нагадування в них почала прокидатися цікавість чи навіть любов до рідної землі. Але є й інші. Посеред Нації палають серця, котрим важливо знати – хто ми та звідки. Їм цікаво, потрібно знати, вивчати та розуміти Україну, котру вони так люблять. Люблять не за щось, а безумовно. Ті, кому не потрібні були такі страшні нагадування, щоб пробудити любов до рідної землі. Адже вони й так чують нашу країну. Відчувають її. Люблять.

Особливе натхнення для мене – спілкуватися з настільки цілеспрямованими та цілісними людьми. І ще більшої радості додає, коли така людина віднайшла свій ШЛЯХ. Тоді в ній вирує безмежна енергія для нових звершень, цікавість, рішучість, але вже відсутні сумніви, метушня та поневіряння. Сергій любить Україну, вміє бачити її потужною, сильною, квітучою, а вона із вдячністю виграє для нього найяскравішими своїми барвами. У величній, красивій країні народжуються надзвичайно красиві душі, котрі здатні бачити, відчувати, цінувати та примножувати красу.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми: – Сергій Бугай, провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості, майстер з народного настінного декоративного подільського розпису

Related posts

Leave a Comment