Наша лікарня стала аналогом Перл-Харбора: головний лікар миколаївської ургентної лікарні (фото+відео)

Поделиться

Журналісти інформагенства УкрПрес Інфо взяли інтерв’ю у головного лікаря Миколаївської ургентної лікарні Олександра Дем’ьянова, яка з перших днів війни фактично потрапила під удар ворожої армії. Навал поранених був такий, що персонал фізично не справлявся, проте вистояв і, як сказав в інтерв’ю Олександр Євгенович, він зі своїм персоналом готовий піти у будь-яку розвідку. Сьогодні лікарня адаптувалася до військових умов та працює в режимі військового шпиталю. Про це ми поговорили з головним лікарем.

Олександре, розкажіть, будь ласка, як з початку військових дій змінилася робота ургентних служб міста, зокрема вашої лікарні?

– Наша лікарня завжди була мирним закладом, де надавалася хірургічна допомога населенню, до цього ми не претендували на те, щоби стати військовим госпіталем. Але у нас так вийшло, що він перетворився на справжній військовий шпиталь. Перші дні кінця лютого, коли почалася війна, з 26 до 28 числа це були справді гарячі дні, які випробували на міцність нашу лікарню та її матеріально-технічну базу. Я далекий від думки, що тоді вона була достатньою, але, що стосується кадрового потенціалу, то скажу коротко: я зі своїм медперсоналом пішов би в будь-яку розвідку.

Почнемо з того, що ніхто не виїхав з Миколаєва. Уже в перші дні почалось масове надходження поранених. Із 74 поранених першого дня 70 людей нам надійшли протягом 3-х годин – це дуже короткий проміжок, і було неймовірно важко, але ми впоралися. Мимоволі чомусь подумав про ситуацію, за якої японські імперські війська зненацька напали на базу США Перл-Харбор. Так само підступно вчинили й рашиси. То був нічний жах. Ми отримували наших поранених бійців з ходу, з машин, з КРАЗів, з Хамерів, з усього, що рухалося. Це було тяжке випробування для сестер, санітарок, у яких чоловіки теж були на фронті. Вони надавали максимальну допомогу невідомим чоловікам в українській військовій формі з такою турботою, наче допомагали своїм найріднішим людям. Санітарки не відпускали транспорт з тілами наших хлопців, які загинули ще на полі бою і були привезені до лікарні побратимами. Не відпускали, бо не вірили, що такі гарні молоді хлопці можуть бути мертві. Тому змушували лікарів лізти на борт КРАЗів та фіксувати біологічну смерть. Потім настав період усвідомлення того, що ми можемо, ми стали впевненішими.

Допомога, яка йде сьогодні нам з Європи, зі США, з Австралії – з усього світу зміцнила нашу матеріально-технічну базу. Ми відчули, що ми не самотні, що маємо підтримку, що можемо боротися на своєму фронті і можемо бути корисні народу України. Тому наступні масовані атаки на нас уже не мали такого значення та шокового впливу, як у перші дні війни. І надалі ми виконували свою роботу врівноважено і ретельно.

Потім почалась руйнація обласної адміністрації, до нас надійшло близько сорока пацієнтів. Також були руйнування казарм однієї з бригад – тоді ми мали 54 пацієнти за короткий проміжок часу. Згодом були щоденні надходження постраждалих цивільних осіб внаслідок ракетних, касетних бомбардувань. І ми якось непомітно для себе втягнулися у функцію військового шпиталю, ми організували відповідним чином роботу і приєдналися до ініціативи міста здійснювати ешелоновану евакуацію.

Ми знаходимось у постійній готовності очікування надходження нових пацієнтів. У нас сформувалося практика етапування та лікування пацієнта. Виглядає це так: ми отримуємо пацієнта, надаємо реанімаційні заходи, стабілізуємо стан, оперуємо, надаємо хірургічну допомогу. Далі ми здійснюємо так званий «damage control» — контроль пошкоджень та стабілізацію хворого до можливості транспортуватися в безпечніше місце. І на третій, четвертий день ми етапуємо людей у шпиталі, які перебувають не під ударом, поза обстрілами. Для того, щоб могли закінчити лікування та розпочати реабілітацію. Я думаю, що зі своїм завданням ми впоралися й понад 700 пацієнтам, які постраждали, надано відповідну допомогу. Слід зазначити, що змінилася і наша думка щодо лікування бойової травми. Ми навчалися у наших колег з-за кордону і з України, де вони зіткнулися безпосередньо з проблемою надання допомоги під час масових випадків. Перейняли їхній досвід, взяли собі найкраще, прибрали те, що нам заважало в роботі і на сьогоднішній день ми є такі, як є. Ми готові до роботи, боротьби за життя наших воїнів і цивільних людей.

– А як змінилася динаміка та структура хвороб, кількість звернень. Наприклад, інфекційні захворювання, хвороби після стресу?

– Справа в тому, що наш шпиталь не є суто терапевтичним, що стосується неврологічних, психіатричних розладів – цим займаються інші клініки. Ми маємо чітке завдання надання допомоги хірургічному контингенту. Але пацієнти, особливо цивільні особи, які надходять до нас після бомбардувань і обстрілів звичайно потребують допомоги психолога, він закріплений за лікарнею і проводить бесіди, що допомагають їм справитись з нервовими розладами. Що стосується динаміки захворювань, то звичайні захворювання теж нікуди не поділися.

Якщо б ми займалися лише постійною евакуацією бійців, то на сьогоднішній день у нас у лікарні було б людей 10-15 не більше. Але на сьогодні у лікарні перебуває понад 140 осіб, бо хірургічні захворювання нікуди не поділися і ми змушені надавати ту допомогу, на яку були заточені, хірургічну допомогу при хворобі шлунка, виразки 12-палої кишки, всілякі побутові травми. Тобто, чим ми займалися у мирний час, тим і нині займаємося. Єдине, що ми тимчасово відмовилися від планової роботи, коли це можна відкласти на безпечний період. Цей підхід заснований на досвіді інших клінік, які обслуговували громадян, котрі масово постраждали від ракетних обстрілів і бомбардувань. Ми дійшли розуміння таких обставин, коли стали підготовленими до несподіванок та різної складності форс-мажорних ситуацій. Я думаю, що кожна лікарня може сказати для національної служби здоров’я, коли був один пакет готовності для надзвичайних ситуацій і він мав на увазі тільки Ковід, то зараз це виглядає смішно. Адже останні 8 років ми знали, що така ситуація може виникнути.

– А як зараз справи з ковідом?

– Наша лікарня вкрай обережно ставиться до поширення коронавірусної інфекції в хірургічному корпусі, оскільки це захворювання стає головною мішенню для ослаблених після операції хірургічних хворих. Тому тих пацієнтів, у яких ми діагностуємо ковід, відправляємо до спеціалізованої лікарні.

– А в чому сьогодні є гостра потреба у медикаментах, устаткуванні, матеріалах, продуктах?

– Ви знаєте, ми зараз зіткнулися з такою ситуацією, коли у нас запитують, що вам треба, ми починаємо замислюватись, робимо паузу. Якщо раніше лився потік запитів про надання допомоги, то зараз ми маємо можливість вибирати з того, що є справді те, що нам гостро потрібне – я радий цьому. Хочу сказати, що стосується забезпечення медикаментів не лише нашої лікарні, а й інших у місті та області, то з цим усе гаразд. Майже все, що треба для ургентної служби у нас є. А щодо обладнання, я молюся, щоб воно залишилося у нас для мирного часу, тому що коштує воно колосальних грошей, витрачені величезні людські ресурси на його доставку. Велика подяка працівникам засобів масової інформації за ту роботу, яку вони роблять, щоб донести до наших західних партнерів про необхідність цього обладнання. Нам надходить і шовний матеріал та пігулки, одяг як для медиків, так і пацієнтів. Це стосується не лише нашої клініки, а й усіх лікарень міста та області. Крім того, спеціалізовані клініки розкидані по місту, це судинна хірургія в 3-й лікарні, мікрохірургія в 4-й лікарні, ЛОР-відділення в обласній лікарні разом з щелепно-лицьовою хірургією. У нас, наприклад, функціонує спеціалізована нейрохірургія. На жаль, міські клініки не можна локалізувати в одному місці, але вони всі працюють. І я хочу сказати, що всі наші лікарні ми намагаємось забезпечити всім необхідним рівноцінно, і ми особисто не тягнемо на себе ковдру, а допомагаємо колегам на європейському рівні.

– Як ви пережили проблему із водопостачанням, коли у місті фактично місяць не було води?

– Справа в тому, що з ініціативи мера у нас у місті, передбачаючи проблеми з водою та дії ворога, ми були першою лікарнею, де пробурили свердловину. Ми не мали жодного дня без води. Так, правда були певні проблеми з подачею на потрібну висоту для відділень, але вода у нас була завжди, весь час у достатній кількості. З огляду на те, що ми роздавали її громадянам, які живуть у нашому районі. Тому в цьому плані завдяки своєчасності позицій міської влади ми опинилися у передовиках.

– На скільки зменшилася чи збільшилася кількість пацієнтів із початку війни з урахуванням масової евакуації?

– Варто зазначити, що зменшилася в рази кількість марних викликів, якщо раніше люди, особливо похилого віку часто викликали швидку, щоб поговорити, то на сьогоднішній день таких викликів практично немає, всі розуміють складність ситуації і бережуть час медиків і життя інших пацієнтів, які можуть бути в найважчої ситуації. Звичайно, це позначилося на кількість викликів. Що у місті залишилося до 30 відсотків населення, це пояснює чомусь на 340 ліжок 130 осіб. Але як організатора охорони здоров’я мене це тішить тому, що люди перебувають у безпеці, а по-друге, навантаження на лікарню та витрати ресурсів у рази менші і вони економляться для надання допомоги особам, які постраждали в ході бойових дій внаслідок війни росії проти України.

– Ваші побажання як медика, як людині всім нашим читачам та глядачам у зв’язку з воєнною обстановкою у нашому регіоні.

– Я думаю те, що цю орду було зупинено на підступах до нашого Миколаєва, місто стало своєрідною фортецею, яка тримає південь України і ось ця ситуація дещо розслабила наших людей. Я хочу нагадати, що війна триває і щодня гинуть мирні люди, наші захисники, тому ми повинні зробити все, що від нас залежить, аби цих жертв було якнайменше. У зв’язку з цим я категорично за продовження військового стану та комендантської години, тому що всі поранені пацієнти практично здебільшого, особливо останнім часом, надходили саме в комендантську годину і тому, що були не по домівках, а на вулиці.

Прогулянки на вулиці у вечірній час це для мирного часу, зараз, коли йде війна, давайте берегти резерви лікарні дійсно для тих випадків, коли це необхідно, коли наші захисники не можуть дозволити піти додому на ніч, а залишаються в окопах, отримуючи різноманітні травми. Їх привозять сюди і щоб зберегти резерви нашої клініки треба берегти себе теж – це внесок у нашу спільну перемогу. Ну і само собою хочу побажати впевненість настільки, наскільки успіх мають наші військові, настільки мають наші медики. Я хочу, щоб люди були впевнені, що потрапивши до нашої лікарні, вони зможуть отримати кваліфіковану допомогу, оскільки на сьогоднішній день лікарня екіпірована за останнім словом Європейських стандартів. Тому будьте впевнені в тому, що ми продовжуємо працювати у тому складі, в якому ми надавали допомогу у найважчі дні. Ми готові до наступних важких днів і морально та емоційно, зберігаючи при цьому матеріально-технічний та кадровий потенціал. Кожен сьогодні, встаючи вранці, замислюється, чим він може бути корисним для нашої спільної перемоги і, лягаючи з вечора, поставити собі мітку, що зроблено, тоді ми можемо говорити про перемогу над нашим ворогом. Якщо ми будемо диванними спостерігачами, нічого хорошого не буде. Щодня кожен з нас має наближати перемогу настільки, наскільки може.

– Слава Україні!

– Героям слава!

Коли готувався матеріал, стало відомо, що на Миколаївщині розгорнуть мобільний шпиталь – він уже в дорозі. Цей медичний об’єкт повністю автономний: може працювати без електропостачання – на генераторах, забезпечений витратними матеріалами на рік роботи. Завдяки підключенню до інтернету через StarLink лікарі можуть консультуватися із колегами з інших країн.

Медіагрупа УкрПрес Інфо Олексій Платонов, та Наталія Романенко

Наталія Романенко
Олексій Платонов

Англійська версія для Женева-солюшен

‘We were unconsciously transformed into a military hospital’

By Оleksii Platonov

Alexandr Demyanov (left, in blue) is waiting with his colleagues the wounded from an explosion in Mykolaiv. April 2022. (Credit: Facebook/Alexandr Demyanov)

The Mykolaiv City Ambulance Hospital was under shelling virtually from the very first days of Russia’s all-out war in Ukraine. The establishment had to rethink its work and now operates as a military hospital. Interview with Alexandr Demyanov, its director.

GS News: Alexandr, how did your work change at the beginning of the war?


Alexandr Demyanov (AD):
Our hospital was always a peaceful establishment that provided surgical help to the population. But it had to happen, and we are now a genuine military hospital.

The first days of war, were very tough and stress-tested our hospital and facilities. I wouldn’t say that they were good, far from it, but in relation to our staff, I would say one thing: I would go on any reconnaissance mission with them.

First of all, not a single staff member left Mykolaiv. On the first day (24 February — ed.), 70 out of the 74 wounded people admitted within three hours. It was hard, but we managed. It made me think of the Japanese attack on the US base Pearl Harbor. The Russians behaved in the same way. It was a nightmare. Passenger cars, KrAZ trucks (from a factory in Ukraine -ed.), Hummers, anything that could drive were dropping wounded soldiers. It was especially challenging for the nurses and hospital attendants whose husbands were also on the frontline. They provided maximum support for the unknown soldiers in Ukrainian military uniforms and with such care, as if they were their family members.

The hospital attendants struggled to let go of the bodies of Ukrainian soldiers who died on the field. They didn’t want to believe that such handsome young men could be dead. They forced the doctors to climb onboard the trucks and declare them dead. Then we became more confident as to our capabilities.

GS News: What drove this increased confidence?

AD: Firstly, our facilities were strengthened thanks to the aid delivered from Europe, the US, Australia, and the rest of the world. It made us feel like we weren’t alone. So, the subsequent mass-scale attacks on us weren’t as impactful as the ones in the first days. We continued to do our work in a thorough and harmonised fashion.

Then the regional administration was targeted, and we got around 40 new patients. A barrack where one of the brigades was based was demolished, and we got another 54 patients in a short time. We then started getting more and more civilians every day who were injured after rocket and cluster bombings. And so, we unconsciously became a military hospital. We organised our work accordingly and joined our city’s initiative of carrying out staggered evacuation.

GS News: What are the main processes of a military hospital in comparison to a civilian hospital?

AD: We are constantly on standby for more patients. This is how it works: we receive a patient, provide them with intensive care, stabilise their state, perform surgeries and provide surgery-related care.

Day 3 and 4 are normally spent transferring the patient to a hospital that isn’t being shelled. Their treatment is completed there and they can start recovering. We think we’ve succeeded in our goals and have helped over 700 wounded patients.

It’s also worth noting that we have changed how we treat combat-related injuries. We learnt from our counterparts in other Ukrainian cities and outside the country, who faced the challenge of treating many people at once in the past. We heard about their experience, their best practices, and we cut out things that weren’t productive for our work. And this is what made us what we are today.

GS News: Has the nature of visits, as well as people’s diagnoses, changed? For example, maybe there are now more infections or stress-related diseases?

AD: Our hospital doesn’t really provide therapy and usually other clinics handle neurological and psychiatric disorders. Our realm is strictly within surgery work. That being said, our patients, especially civilians, who are admitted following  bombings and shelling attacks, usually need a psychologist too. We have one helping our hospital. He talks through all the issues with the patient in order to help them manage their nervous system disorders. As to the disease dynamics, the usual illnesses haven’t disappeared.

If all we did was evacuate soldiers, we would have had around 10-15 patients today, no more. But we currently have 140 patients in the hospital, and surgical work is still very much in demand. We have to continue doing what we do best, such as stomach and colon surgery and everyday injuries. We handled these at peaceful times, and we continue treating these today. The only thing we had to pause is planned surgeries that can be be postponed until safer times. We learnt this approach from other clinics that served people injured during air strikes and bombings. Dealing with unexpected things and force majeures of various levels helped us understand these circumstances better. I think every hospital will tell you now that the times when COVID-related cases were the only urgent ones seem funny now.

GS News: And what’s happening with COVID now?

AD: Our hospital is very cautious about spreading coronavirus in the surgical unit as this disease is very dangerous for the patients who are still weak after an operation. So, we send positive patients to a specialised hospital.

GS News: What are you most in need of now? Medicines, equipment, materials, food – anything?

AD: We have enough medicine, and that’s not just us, but others in the region too. Thankfully, we also have everything we need in case of  emergency. I’m very grateful to media for the work that they are doing in communicating our needs to foreign partners. We receive things like suture packs, pills, and clothes for employees and patients.

GS News: How did you survive the problem with water supply, when there was none in the city for a month?

AD: Thanks to an initiative by the mayor, we were the first hospital that had a borehole drilled. We didn’t have to go a single day without water. Of course, we had some issues with ensuring direct water supply to a specific unit on a specific floor, but we always had enough water. And we shared it with local residents too. So in this regard, we were pioneers thanks to the city council’s speedy reaction.

GS News: Anything else that you think is important for our readers to know?

AD: I think the fact that the Russians were stopped just before Mykolaiv turned the city into a sort of fortress that defends all of southern Ukraine. This situation made some people complacent. I want to remind everyone that the war is ongoing, and civilians and soldiers die every day. We have to do everything we can to reduce the number of casualties. That’s why I support the prolongation of martial law and curfews because most of our patients – especially recently – are wounded during curfews. Instead of staying home as they were supposed to, they were on the streets.

We continue working in the same capacity as we did during the most difficult days. That being said, we  are prepared for more difficult days, including morally and emotionally.

Editor’s Note: As this article was being prepared, we learnt that a mobile hospital is being set up in the Mykolaiv region. That medical unit will be fully autonomous and able to work without electricity by using generators that can last up to a year. Thanks to the internet connection provided by StarLink, doctors will be able to communicate with counterparts outside Ukraine.

Related posts

Leave a Comment