Прес-аташе збірної України та голова Асоціації спортивних журналістів України Олександр Гливинський висловився про роботу з поки що чинним президентом УАФ Андрієм Павелком.
– Андрія Шевченка вже майже можна привітати з тим, що він прийде на зміну Андрію Павелку та очолить УАФ. Альтернативи наразі немає. Чи це вплине на твою роботу, адже твої недоброзичливці кажуть, що Гливинський залежав від Павелка?
– По-перше, ти ніколи не знаєш, як зміниться твоя робота після зміни керівництва організації і до цього слід ставитись філософськи. Щодо звинувачення в залежності, то воно смішне, адже я працював у збірній, коли український футбол очолювали і Григорій Суркіс, і Анатолій Коньков. Андрій Павелко також був керівником УАФ і поважав мене як журналіста, і як представника збірної. Моя робота в УАФ пов’язана із національною командою України, а не піаром функціонерів.
З Павелком ми знайомі давно, ще до його обрання президентом УАФ, він добре знає мій критичний погляд на керівників як таких, і тому ми часто дискутували з різних питань, але між нами завжди існувало і існує одна пошана.
Якщо ж звинувачення пов’язані з тією прес-конференцією Андрія Павелка, на якій я був модератором, я вже давав коментарі колегам і повторюся зараз. Я не відстоював тоді інтереси Павелка, а намагався, щоб це спілкування не перейшло в балаган, бо як модератор відповідав за дискусію. Деякі колеги почали кидати звинувачення та ставити питання, не дослухавши попередньої відповіді. Це вже почало нагадувати якийсь допит.
Тому, визнаю, в емоційній манері, оскільки «градус дискусії» на той час уже піднявся, я закликав присутніх поважати один одного і дотримуватися журналістської етики. Журналістика має бути об’єктивною, а це зокрема передбачає дати можливість співрозмовнику висловити свою думку повністю. Після цього ти скільки завгодно раз можеш ставити уточнюючі питання, заперечувати відповіді своїми аргументами, не погоджуватися, але давати можливість опонентові висловити свою думку.
Читайте також: Павелку продовжили термін утримання в СІЗО ще на 2 місяці
І хочу наголосити, що ця дискусія тривала до останнього питання: доки не закінчилися питання у присутніх медіа, зустріч не завершилася. Це і є журналістика і саме тому пресслужба УАФ акредитувала на цю зустріч журналістів.
І там не було Андріюка, який уже давно не є журналістом, не робить аналітичних статей чи статей-розслідувань, а розміщує у телеграм-каналі, названому його ім’ям, але який, за його ж твердженням, не належить йому, образливі та категоричні заяви. Він не займається аргументацією: просто викладає якесь своє твердження та подає його як факт.
Після тієї зустрічі він таке любить робити і на мою адресу, кидаючи в мій бік смішні звинувачення, не підкріплені жодними аргументами. А навіщо йому докази, якщо він не журналіст? Та й телеграм-канал – це не мас-медіа. Має своїх читачів, тож нехай радіє.
Щодо Павелка – я його не захищав і не захищаю. Якщо він справді винен, то має понести кримінальну відповідальність за злочини, в яких його звинувачують. Але я маю питання: чому він стільки часу перебуває у львівському СІЗО і чому саме там, а не в Києві, де розглядали його справу?
І ще якщо він справді винен, то чому досі не відбувся судовий розгляд та його не засудили, а його апеляції постійно відхиляють? Все це наштовхує на думку, що на справу є вплив невідомих нам авторитетних осіб, які мають свої цілі, які нам також невідомі. А до суду ніхто не має підстав називати людину злочинцем.
І це також основні принципи і демократії, і журналістики. І саме те, що деякі колишні журналісти, забуваючи про згадані принципи об’єктивного висвітлення, перетворюються на популістів, які на хайпі збирають велику аудиторію, завдає великої шкоди суспільству та журналістиці як такій.
Бо саме журналістика має показувати суспільству, що слід зважувати різні аргументи у прагненні знайти істину. А не кидатися, як кизяком, сформованим кимось звинуваченням, яке подається як істина.
