Родичам повідомили про доставлення померлого до моргу, але там його не знайшли — тепер редакція ставить питання про весь ланцюг подій
У розпорядженні редакції з’явилися нові матеріали, які стосуються транспортування тіла померлого, оформлення свідоцтва про смерть та діяльності приватної ритуальної служби. Відеозапис і свідчення родичів ставлять питання про те, хто передав інформацію про смерть, хто оформлював документи та куди фактично доставили тіло.
Хто першим завжди дізнається про смерть?
Доступ до інформації про виклики «швидкої», оформлення свідоцтва про смерть без виїзду лікаря та повторні спроби повернути приватній ритуальній службі доступ до Бучанського моргу — три обставини, які потребують не відписок, а повної перевірки правоохоронців.
Історія навколо Віктора Литвинчука та Тетяни Лелекової, яку «Наша версія» вже неодноразово висвітлювала, отримала нові факти. І цього разу йдеться вже не лише про окремий конфлікт навколо транспортування тіла.
Питання значно серйозніше: як саме приватна ритуальна служба отримує інформацію про людей, які померли або перебувають у критичному стані, хто оформлює необхідні документи і чому доступ цієї служби до Бучанського моргу, за наявною інформацією, обмежено?
Віктор Литвинчук — колишній офіцер поліції, який нині працює водієм автомобіля швидкої допомоги. Саме це створює ключове питання для правоохоронців. Якщо працівник екстреної медичної допомоги має доступ до інформації про виклики до тяжкохворих та померлих, то необхідно встановити, чи могла службова інформація використовуватися для приватного ритуального бізнесу.
Це питання вже виникало у попередніх журналістських розслідуваннях. «Наша версія» писала, що Литвинчук ще під час роботи в поліції отримував інформацію про виклики та контактував із родичами померлих, пропонуючи ритуальні послуги. Тепер з’явилися нові матеріали, які потребують окремої перевірки.
Свідоцтво про смерть без виїзду на адресу?
Ще один епізод значно важливіший за будь-які припущення. За наявною у редакції інформацією, лікар М. А. Лісовська на прохання Віктора Литвинчука підписує свідоцтво про смерть, не здійснюючи виїзду за адресою померлого.
Лісовська виписала «Лікарське свідоцтво про смерть» без акту констатації, а також її на відеокамерах немає, бо вона не прибула на місце до квартири покійного
Виникає принципове питання до правоохоронних органів: на підставі чого був оформлений медичний документ? Хто повідомив лікарю про смерть? Хто встановлював факт смерті? Чи була проведена необхідна процедура? І найголовніше — чи пов’язаний цей епізод із подальшим отриманням тіла та його транспортуванням?
Існує відеофіксація, на якій видно як Віктор Литвинчук та водій катафалку ритуальної служби Максим Бондаренко виносять тіло покійного з квартири. Відповідь на ці питання має дати не журналіст, а компетентні органи, дослідивши відео, документи та службові журнали.
А насправді було інакше. І на місце смерті швидка повинна була викликати поліцію, а не Литвинчука. Згідно із законом покійного потрібно було відправити на судмедекспертизу!!!
Бо він помер не за місцем реєстрації і йому не було 60 років… Цікаво, чи будуть первіряти діяльність пані Лісовської щодо підробних нею документів виписок усіх лікарських свідоцтв?
Чому Лелековій не дають користуватися моргом?
Є ще одна обставина, яка напряму пов’язує історію з Тетяною Лелековою — дружиною та бізнес-партнеркою Литвинчука і керівницею відповідного ФОП. За інформацією редакції, Лелекова неодноразово зверталася до головного лікаря Бучанської лікарні з проханням знову дозволити приватній ритуальній службі користуватися послугами моргу. Їй, за наявними даними, щоразу відмовляли.
Причина, яку називають джерела, — попередні проблемні випадки, пов’язані з тілами померлих. Це принципово важливо, оскільки раніше «Наша версія» вже описувала випадок, коли тіло померлого після транспортування опинилося біля Бучанського моргу, а не було належним чином прийняте та розміщене у морзі. Дивись:
1) https://nasha-versiya.com.ua/skandal-na-ki%D1%97vshhini-tilo-pomerlogo-znajshli-pid-morgom-u-buchi-rozsliduvannya-chastina-1/
2) https://nasha-versiya.com.ua/pravda-proti-chutok-shho-pokazalo-video-z-buchanskogo-morgu/
Поліція тоді почала перевірку обставин, але не довела справу до логічного кінця. Тож не дивно, що час від часу у цих горе-ритуальників трапляються рецидиви безвідповідальності. Тобто вже вкотре маємо не один ізольований епізод, а низку обставин, які потребують системної перевірки.
2 вересня — новий епізод
Саме на цьому тлі особливо показовою є подія 2 вересня 2026 року. Після смерті Олександра Язова до його помешкання прибули медики. За інформацією редакції, після цього Віктор Литвинчук разом із Максимом Бондаренком забрали тіло. Родичам повідомили, що його доставлять до Бучанського моргу.
Згодом із них вимагали 25 тисяч гривень за морг і оформлення документів. Але коли родичі приїхали до Бучанського моргу, тіла там не виявилося. З’являється головне запитання: як людина могла отримати тіло померлого, повідомити родичам про його доставку до моргу, вимагати за це гроші — а самого тіла в морзі не було?
Нові дані, отримані редакцією, додають до цієї історії ще одну принципову обставину: є відеофіксація винесення Литвинчуком і Бондаренком тіла з квартири. І саме таку обставину підтверджує ось це відео? https://www.youtube.com/embed/nrzERNGjkn4?feature=oembed
За інформацією джерел редакції, тіло надалі могли транспортувати не до Бучанського моргу, а в одне із сіл Київщини — у місце, яке не було пристосоване для зберігання тіла. Це вже має встановити поліція.
Питання, які не можна закрити відпискою
У цій історії сьогодні є кілька конкретних питань. Хто передав Литвинчуку інформацію про виклик та смерть людини? Чи використовував він службовий доступ до інформації швидкої допомоги у приватних цілях? Чому лікар підписав свідоцтво про смерть без виїзду на адресу? Куди фактично було доставлено тіло 2 вересня? Хто вирішив, що тіло можна транспортувати не до Бучанського моргу? І нарешті — найважливіше: чи вважає Бучанська поліція свою роботу виконаною, якщо у ситуації з 25 тисячами гривень родичам зрештою просто повернули документи безкоштовно?
Але проблема тут значно ширша за повернення документів. Йдеться про можливий доступ приватного бізнесу до інформації про смерть людей, оформлення медичних документів, транспортування тіл та доступ до моргу. Саме тому ця історія потребує не чергової формальної відповіді, а повної перевірки всього ланцюга — від моменту виклику швидкої до моменту фактичного поховання людини.
Редакція готова надати правоохоронцям наявні матеріали та відеофіксацію для перевірки викладених обставин.
«На таких людей управи немає» — найтривожніший сигнал у цій історії
Є в цій історії ще одна обставина, яка, можливо, промовляє гучніше за будь-які документи. Як головному редактору «Нашої версії» мені довелося почути від однієї з родичок померлого, яка спочатку мала намір звернутися до поліції зі скаргою на дії приватної ритуальної служби Лелекової-Литвинчука, що вона передумала писати заяву. Причина, яку вона назвала, важко залишити без уваги.
За її словами, «на таких діячів управи немає», у них є надійне «кришування згори», а в неї є діти. Навіть з інтонації розмови було очевидно: людина просто злякалася продовжувати боротьбу проти того, що вважає несправедливістю. Ми можемо стверджувати, що воно це «кришування» справді існує. До такого висновку нас привело хоча б те, наскільки безвідповідально керівництво Бучанської районної і Київської обласної поліції ставиться до відповідей на запити редакції. Ми надали чимало доказів про шахрайську діяльність Литвинчука і компанії. Та вже сам факт того, що людина боїться звертатися до правоохоронців, — надзвичайно серйозний сигнал! І тут виникає питання і до прокуратури Бучанського району і Київської області.
Якщо протягом півроку після перших повідомлень, заяв, журналістських розслідувань і появи відеоматеріалів родичі померлих не відчувають себе захищеними настільки, щоб навіть подати заяву, то чи можна говорити про ефективне розслідування?
Людина не повинна вирішувати, чи безпечно їй звертатися до поліції, виходячи з того, наскільки впливовими їй здаються фігуранти історії. Саме правоохоронна система має створювати таку ситуацію, за якої заявник не боїться вимагати перевірки.
Тому історія з родичкою — це не просто особиста розмова. Це своєрідний тест для правоохоронної системи Бучанського району. Якщо люди бояться подавати заяви, бо переконані, що «управи немає», — поліція і прокуратура повинні запитати себе, чому у громадян сформувалося саме таке відчуття. І головне — чи аналізують вони реальні підстави цього.
Поки Литвинчук працює з тілами, Лелекова-Панченко працює з репутацією?
Є в цій історії й інша деталь, яку складно оминути. Поки навколо діяльності Віктора Литвинчука та Тетяни Лелекової-Панченко накопичуються запитання, їхня присутність у соціальних мережах має, за спостереженнями редакції, ще один вимір. Йдеться про спроби сформувати навколо Тетяни Панченко, вона ж Лелекова, позитивний інформаційний образ.
Достатньо ознайомитися з двома дописами, на які звернула увагу редакція, щоб побачити характер цієї інформаційної реакції: попри журналістські розслідування, повідомлення про проблемні ситуації з тілами померлих та наявність відеофіксації, автори дописів фактично виступають на захист Лелекової. І роблять це з фанатичною відданістю фігурантам шахрайської схеми.
Публикация Світлана Матушко у Facebook:
https://www.facebook.com/groups/4587914984569247/permalink/29267092312891505/?rdid=TtbMhDIc3Nc1WeZe#
Публикация Анни Єфімової:
https://www.facebook.com/groups/4587914984569247/permalink/29277080075226062/?rdid=AYJGnmvM81McM0rc#
Ми не будемо називати це доведеним «замовленням», але сам феномен вартий уваги. Бо журналістське розслідування можна намагатися спростувати документами. Можна звернутися до поліції. Можна подати офіційну відповідь. Можна вимагати спростування конкретного факту. Але коли замість відповіді на конкретні питання з’являється хвиля персонального захисту та створення позитивного образу фігуранта, виникає закономірне запитання: чому замість пояснення фактів суспільству пропонують повірити у хорошу репутацію?
Тим більше що у цій історії йдеться не про звичайний комерційний конфлікт. Йдеться про людей, які померли. Про їхні тіла. Про документи. Про доступ до інформації про смерть. Про морг. Про гроші, які, за словами родичів, з них вимагали. І про те, куди фактично доставляли тіла.
Саме тому репутацію тут не можна відокремити від фактів. Якщо звинувачення журналістів неправдиві — відповідь має бути простою: документи, офіційні пояснення, спростування конкретних фактів і готовність пройти перевірку правоохоронців. А якщо наявні відео, документи та свідчення родичів підтверджують викладені обставини, жодна кількість хвалебних дописів у соціальних мережах цього не змінить.
І саме тому редакція «Нашої версії» продовжує ставити питання не про те, хто кому подобається, а про те, що насправді відбувалося з померлими людьми та хто за це відповідав.
