Мене зустріли мудрі очі святих, які споглядали з ікон, і щирі, небайдужі та теплі очі капелана Богдана Лащенко – Олег Володарський (відео)

Поделиться

Молитва за об’єднання Української Православної Церкви

Господи Ісусе Христе, Боже наш, ми згрішили перед Тобою, і праведним судом Твоїм через неправди і беззаконня наші ми втратили єдність народу нашого і українське православ’я розділилося. Господи, Ти бачиш, як зовнішні і внутрішні вороги України, а найбільше – невидимий ворог спасіння нашого, дух лукавства, розпалюють непримиренність між православними українцями. Неправда породила в нас насилля, страждання невинних людей і кровопролиття. Ти ж, милостивий Господь, що не до кінця гніваєшся, дивлячись на наші вікові великі страждання, голодомор, гоніння на Церкву, заслання і катування, а ще більше – на велике терпіння народу нашого, бо ми і в стражданнях, і в неволі не втрачали віру в Тебе, єдиного істинного Бога – Ти змилувався над нами і дарував нам свободу і державу. Дякуємо тобі за милосердя Твоє, і припадаючи знову дякуємо за Твою безмежну любов. Ми хоч і грішимо перед Тобою, але ж і Тобі єдиному служимо.

Господи Боже наш, Ти бачиш, як наші невидимі і видимі вороги розділили нашу Українську Церкву, а разом з нею і весь український народ. Допоможи нам об’єднати православ’я в єдину Помісну Українську Православну Церкву – від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня. Дай нам розум і мудрість об’єднати розділені Церкви на основі церковних канонів, поклавши наріжним каменем апостольське правило, яке повеліває нам знати, що кожен народ, а серед них і український народ, повинен мати свого першого єпископа, тобто Патріарха, і не підпорядковуватися Московському патріарху, бо він для нас чужоземець. Напоум, Господи, наших розділених братів, щоби вони подолали в собі страх перед Московським патріархом і безбоязно об’єдналися з нами в єдину Церкву, щоби ми разом служили примиренню між ворогуючими, нерозумними і недалекоглядними, щоби між всіма нами панувала християнська любов. Ти, Христе Ісусе, сказав: «По тому будуть пізнавати, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою»; дай нам, українцям, мати правдиву любов між собою, прости нам провини наші і не пам’ятай беззаконь наших.

Нагадай, Господи Спасителю наш, розділеним братам нашим, архієреям і священикам, про велику жертовну любов до свого народу, яку показав пророк Мойсей; бо коли народ згрішив, поклонившись золотому тільцю, то пророк Божий молився, щоби Господь простив їм цей гріх, а якщо ні – то щоби і його ім’я згладив з книги Життя. Нагадай їм, Господи, і про жертовну любов до свого народу апостола Павла, який заради навернення братів своїх, рідних йому по плоті, готовий був навіть від Христа відлученим бути – аби вони спаслися. Зглянься на нас, Чоловіколюбний Господи, і не карай нас гнівом Твоїм за наші провини вільні і не вільні, за наше протистояння і нерозумність, за нашу непримиренність, гордість і нетерпеливість один до одного, за наше лукавство і лицемірну, неправдиву любов.

Владико Многомилостивий, охорони нашу державу від тих, хто зазіхає на її незалежність і хоче розділити її. Господи, збережи нашу Українську державу, як Ти завжди оберігав християнські держави. Нехай єдина Помісна Українська Православна Церква буде основою міцною для неподільності держави Української та єдності народу нашого – нехай розвіються вороги його і нехай запанують в нас мир, злагода і єдність. Ти сказав, Господи: «Без мене не можете робити нічого». Допоможи нам створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву і помилуй нас. Бо Твоє є милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь.

Протоієрей Богдан Лащенко, капелан Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону

Високопреосвященний Михаїл, архієпископ Вінницький і Тульчинський благословив нас на знімання «Сповіді» на Поділлі. Саме під час розмови з ним ми вперше почули, що у Вінницькій області збереглося найбільше церков в Україні: тут їх більше тисячі. Окрім благословення Владика надав нам неабияку допомогу – розповідав про єпархію, знайомив нас з її історією та сьогоденням і, що найважливіше, зі священиками та капеланами своєї єпархії. І тепер, завдячуючи архієпископу Михаїлу, я маю змогу показати глядачам ПРАВОСЛАВНЕ УКРАЇНСЬКЕ ПОДІЛЛЯ.

Я завершував Буковинський цикл «Сповіддю» з отцем Миколою Занковичем https://www.facebook.com/580231115692353/videos/770630063514970 і його дивовижною розповіддю про довгі та буремні роки побудови храму Святого князя Володимира Великого у м. Чернівці. Навіть зараз, згадуючи отця Миколу та його храм, і сам не помітив, як на обличчі з’явилася посмішка від тієї благодаті, що я відчув в тому Божому місці.

Можливо саме тому розповідь про Подільське православ’я я починаю зі «Сповіді» зі священиком та капеланом Богданом Лащенком. «Сповіді», знятої у маленькій капличці, із вікон якої видно будівництво майбутнього храму. А можливо і тому, що почувши від отця Миколи наскільки не просто вимолювати душею та відбудовувати ледве не власноруч дім Божий, я в глибині душі сподіваюся, що його приклад надихатиме та підтримуватиме отця Богдана в його нелегкій праці.

Капелани нашої рідної церкви завжди поруч із нашими воїнами: і в тилу, і на фронті. Отець Богдан підтримує пацієнтів Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Він завжди поруч із ними, готовий розділити їхній біль і поділитися власною вірою та любов’ю. Саме світло цієї любові та віри, з Божою поміччю, допомагає пацієнтам, що перебувають на межі життя та смерті, любові та ненависті, надії та зневіри не впасти у прірву та не піддатися пітьмі.

Недобудований храм ще не мав стін та куполів, але, здавалося, що вже мав душу, котра прагнула якомога скоріше відкрити двері для прихожан і ділитися з ними благодаттю. А поки його час ще не настав, нас запросили до будівельного вагончика, в якому розташувалася тимчасова капличка. Я побачив простоту, скромність та затишок цієї маленької церкви й одразу зрозумів, звідки стільки душі в майбутньому храмі.

Мене зустріли мудрі очі святих, які споглядали на нас з ікон, і щирі, небайдужі та надзвичайно теплі очі капелана Богдана Лащенко. Ледве ми налаштували техніку, як на вулиці почалася злива. Осінній дощ щосили стукав по даху та по вікнах, забираючи у нас залишки літньої спеки та нагадуючи про цінність людського тепла. Навпроти мене сидів священник нової формації. В руках цього покоління священників майбутнє нашої віри.

Я прагнув почути його душу. Можливо, саме тому ставив запитання, яких сам від себе не очікував. А по завершенню цією «Сповіді» тепло сповнювало мою душу, коли я дивився на отця Богдана і бачив в ньому майбутнє нашої жовто-синьої України. Назавжди закарбувалися в моїй пам’яті слова капелана Андрія Ляшика:

– Отче, а де наш Храм Божий?

– Там, де Бог. Люди. Україна.

– Навіть посеред поля.

– Бог усюди.

Я тоді вийшов із церкви і побачив поле, а в ньому Хрест і якось в одну мить усвідомив для себе, що Храм – це усі ми, головне молитися та вірувати. І пам’ятати, що ми не самі. У нас є Бог і Україна.

– Вам затишно, комфортно йти обраним вами священицьким шляхом? Як воно – бути священиком? – запитав у отця Богдана і відчув, що це запитання торкнулося його душі.

– Як людині, досить важко. Як священнослужителю – комфортно. Молитва живить душу, зцілює її та надихає.

Останнім часом я часто чую докори з приводу того, що я ідеалізую церкву. Я лише посміхаюся на це. Щоб ми не казали, а люди все одно почують те, що бажають почути. Насправді ж я прагну відшукати, показати нашу українську віру в Господа нашого Ісуса Христа. Віру, якій більше тисячі років. Віру, котру зберігає, підтримує та примножує наша УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА. Почувши таку відповідь, голоси невдоволених не змовкають. «Так, але навіщо ти прив’язуєш віру до націоналізму? Це різні речі!» – не заспокоюються вони.

Я щиро переконаний в тому, що віра в Бога є фундаментом українства. Ті, хто попри все зберегли для нас Україну, заповіли нам: «Бог і Україна!», «Воля або смерть!». Сила духу тих, завдяки кому українство досі існує, з глибин віків підтримувалася вірою та молитвою. Я це бачу. Я відчуваю це душею. Саме тому я відшукую посеред Нації любов до Бога і України. Розпитую про це, знімаю програми, пишу статті.

«Сповідь» – це про нас. Про українців. Кожен з нас унікальний та неповторний. Доторкнувшись душею до більш ніж 300 доль, я можу напевне сказати одне: без любові до українців України не існує. Україна – це не просто територія. Справжня вона не на географічних картах, а в душах тих, хто любить свою Батьківщину. Любить Україну та українців, як того навчає Господь. Без цього не буде майбутнього. Байдужість вбиває. Ми дозволяємо розпоряджатися бісам з політикуму та олігархату так, ніби країна нам не належить. Ніби вони знищують щось чуже та не потрібне, а не відбирають у нас найдорожче. І платимо сьогодні за це страшну, криваву ціну. Я був щиро вдячний священнику і капелану моєї рідної церкви, коли він чесно і відверто відповів мені: «Як людині, важко»

Важко дивитися на величезний світ, в котрому так багато байдужості до справи твого життя. Та від того лише ціннішою буде допомога та підтримка тих, кому не все одно. Важко бачити тих, хто повернувся з війни знесилений та зневірений. Але тим яскравіше палає в душі вогонь Божої Любові, коли бачиш тих, кому вдалося повернути надію та віру в майбутнє. Важко дивитися в очі дитинці, чию долю назавжди змінила війна. Але скільки ж Бога в тому, коли ця дитина знаходить в собі сили малювати наївні дитячі листівки, щоб підтримати наших захисників на фронті. Сила священника в любові та молитві. І ваша душа, отче Богдан, сповнена цією силою. Я молитимуся за Вас, отче. І ви про мене не забувайте – я у Вас вірую!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Протоієрей Богдан Лащенко, капелан Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону

Related posts

Leave a Comment