Було в жінки щастя… В ту весну далеку, дарунок від Бога принесли лелеки – так довго жадану єдину дитину, мов сонечко яснеє, – крихітку-сина. Своє янголятко кохала, плекала, мов квітку, ростила, всю душу вкладала… Злетіли роки несподівано хутко – зростила орла одинока голубка. І сином своїм не натішиться мати! Їй тільки б радіти, онуків чекати… Війна!.. враз пекельним вогнем налетіла і «градами» душі людей обпалила. На фронті синок. Від думок та від болю поси́віла враз… але вірить у долю, з дороги не зводить заплакані очі – чекає синочка од ранку…
Лідія Георгіївна живе далі і щосили намагається бути щасливою, як син того для неї прагнув – Олег Володарський (відео)
