Якщо інформація про сьогоднішню операцію із захоплення та вивезення до США венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро отримає офіційне підтвердження, світ увійде в принципово нову фазу міжнародної політики. Йдеться не просто про зухвалу спецоперацію з голлівудським сюжетом — це демонстрація нового консенсусу Заходу: диктатори більше не є недоторканними.
Останні тижні світ уважно спостерігав за дивною, майже істеричною реакцією Москви на нібито проліт українських дронів у районі валдайської резиденції Володимира Путіна. Російська пропаганда роздувала загрозу до рівня екзистенційної, водночас намагаючись переконати власне населення у «повному контролі ситуації». Тепер стає зрозуміло: цей страх не був випадковим.
Так, виявляється — так можна
Подія (або навіть сама готовність до неї) прояснює головне: демократії залишають за собою право прямого силового втручання проти диктаторських режимів, якщо ті становлять загрозу міжнародній безпеці. Причому не лише шляхом ліквідації, а й через захоплення з подальшим вивезенням для суду.
Це принциповий злам парадигми. Суверенітет більше не є бронею для тиранії. І для Путіна — людини, яка роками будувала культ власної недосяжності, — це удар під дих. Якщо колись його лякала доля Каддафі, розтерзаного натовпом, то тепер з’явився інший, не менш страшний сценарій: тихий арешт, вивезення і публічний суд.
Український контекст: нічого випадкового
У цьому ж часовому коридорі надзвичайно показовими виглядають і кадрові рішення в Києві. Призначення Кирила Буданова на посаду голови Офісу президента — структури, керівник якої де-факто є однією з ключових фігур держави, — є політичним сигналом не меншої ваги, ніж будь-яка заява з трибуни ООН.
Буданов — не класичний цивільний адміністратор і не дипломат у традиційному сенсі. Це професійний розвідник, чиї операції в тилу ворога вже стали предметом вивчення у військових академіях. Його спеціалізація — робота на ворожій території, асиметричні рішення та знищення загроз до того, як вони набудуть критичного масштабу.
Замість тонкої політичної гри — ставка на дію. Замість нескінченних переговорів — холодний розрахунок і результат.
Світ переходить від слів до дій
Те, що ще кілька років тому вважалося неможливим або «надто радикальним», сьогодні стає допустимим інструментом. Усунення політичного фокусу з абстрактних «червоних ліній» — до конкретних дій із нейтралізації загроз самій цивілізації — вже не приховується.
Для України це критично важливо. Ми більше не виглядаємо винятком чи «проблемою». Ми — частина нового безпекового порядку, де агресорів не вмовляють, а зупиняють. І якщо диктатори ще вчора вважали себе альфою та омегою світової політики, сьогодні їм доводиться звикати до нової реальності:
у цій грі правила більше не на їхньому боці.
Олексій Воронцов
