Храми
Мій дід Михайло був храмостроїтель.
Возводив храми себто цілий вік.
Він був чернець, з дияволом воїтель,
печерник, боговгодний чоловік.
Він був самітник. Дуже був суворий.
Між Богом — чортом душу не двоїв.
І досі поминають у соборах:
храмостроїтель Михаїл.
Жив у землі, мовчущий не во злобі.
Труждався сам, нікого не наймав.
Він працював до поту на возлоб’ї
і грошей зроду шеляга не мав.
Ті тридцять срібних теж були грошима.
Це гріх. Це сльози діви Міріам.
Він був святий. Він жив непогрішимо.
І не за гроші будував свій храм.
Різьбив вівтар, збивав тесові паперті,
клав палець свічки тиші на вуста,
де з малювань, тонких, як листя папороті,
світився лик розп’ятого Христа.
Він ставляв хори, амфори й амвони.
В єпархію по ладан дибуляв.
А щоб кращіше бамбиляли дзвони,
шпіальтеру до міді добавляв.
Він баню зводив, не зійшовши з місця.
Він бляху в ромби краяв, мов сатин,
коли стояв над келією місяць,
блідий, як німб, загублений святим.
Тягав каміння — мурувати брами.
Стругав божник… За північ не куняв…
І так, у мислях збудувавши храми,
торгующих із храму виганяв.
Ліна Костенко
Іван Петрович Грищук, художник, іконописець
Після зйомок «Сповіді» отець Олександр Токарчук, настоятель храму св. прп. Серафима Саровського, познайомив нас з Іваном Петровичем Грищуком, художником-іконописцем, роботи якого прикрашають цей храм.
Про цього надзвичайно талановитого майстра нам розповідали ще в Центрі народної творчості. А після того, як ми домовилися про зйомки програми з ним, десятки людей говорили нам, що з нетерпінням чекатимуть на цю «Сповідь».
Така повага і турбота, з якою ставляться на Поділлі до Івана Петровича дуже зацікавила нас. І може ще й тому нам було так важливо зуміти по-справжньому почути, побачити цю людину. Відчути душу майстра і в діалозі, і у творчості.
Та побачивши храмові розписи, виконані Іваном Петровичем, я одразу зрозумів, звідки така шана від людей. Майстерність виконання цих робіт вражає, а створені ним зображення святих ніби наближують душу до Бога. А це вже вище за майстерність. Лише поєднання таланту, Божого благословення та любові автора може створювати красу, в котрій стільки душі та віри.
Я не міг надивитися на те, з яким юнацьким завзяттям та натхненням цей вже поважний чоловік ставиться до творчості. Як палає його душа прагненням писати картини та ікони.
В одному з матеріалів про виставку Івана Петровича я відшукав важливу для мене думку про те, що любов, котру він вкладає у свої роботи є відображенням його любові до матері. Ми не говорили про це в програмі, та особисто я зумів відчути в його роботах любов, даровану Матір’ю, Богом і Україною. І сьогодні цей давно вже дорослий, але такий же люблячий і вдячний син, малює на стінах батьківської хати божу квітку.
Ми розмовляли з сином Івана Петровича і я розповів йому про те, скільки уваги прикуто до цієї «Сповіді» з його батьком. Отець Олександр Токарчук, Олена Назарець, Галина Христюк-Хора та ще багато людей, котрі так щиро прагнуть, щоб Україна дізналась про цього надзвичайно талановитого та майстерного художника-іконописця.
А самому Івану Петровичу творчість вже давно стала набагато більш важливою та цікавішою за соціум. Він говорить про картини, розписи та ікони зі світлою, доброю та щасливою посмішкою. Йому спокійно та затишно там. Він вдома. Поруч з Богом та святими. У супроводі святих текстів та молитви. Це його світ. Світ, в котрому чутно спів янголів.
Коли він працює, то молитва для нього вже не у словах, звуках та текстах, а в кожному руху пензлем, в кожному відтінку фарби. Так відчувають себе душі, котрим Господь дарує Своє благословення.
Так, Іван Петрович пише не лише іконопис. Його роботи в жанрі портрету, натюрморту, жанрової картини та в інших стилях і жанрах неймовірні. Але черпає сили він саме у храмі, у молитві та біля ікон. Джерело його натхнення творити – це любов до Бога, України й матері. Не кожен із нас здатен пронести таку любов крізь усі перипетії життєвого шляху. Не кожному вдається не зламатися та зберегти віру. Але ця людина змогла. І це – диво. Боже диво.
Диво, коли людина настільки щаслива і живе в такій гармонії з собою, Господом та світом. Таких людей не помітиш у юрбі, не розпізнаєш, зустрівшись з ними на вулиці, в транспорті чи в магазині. Навіть, бувши знайомим з такою людиною, ти часто можеш навіть не здогадуватися про глибину цієї душі. Такі душі неймовірно скромні, совісні та часто не говіркі.
Але коли ти дивишся на стіни храму, на неймовірні розписи вівтаря, коли душа майстра говорить до тебе крізь Образи святих, ти розумієш, що це творила ЩАСЛИВА людина. Щаслива в самому глибокому та мудрому усвідомленні душі. І жодні блага матеріалістичного світу не здатні подарувати й долі того щастя, в якому живе цей МИТЕЦЬ.
Мені було важливо правильно почути цю людину і правильно про неї розповісти. Я дуже прагнув цього. Я слухав Івана Петровича і вчився у нього тому, що так складно відшукати у цьому житті. Цьому ніде не навчають і ніде не викладають. Господь дарує це знання та уміння тоді, коли душа стає до нього готовою. Це приходить з благословенням Божим.
Я щасливий знайомством з людиною, для якої творчість – це форма молитви, спосіб прославляти красу цього світу, котрий створив Господь.
Авторська програмаОлега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми—Іван Петрович Грищук, художник, іконописець
