А шкарпеток від чернігівського дідуся – понад сто пар! Усі власноруч вив’язані, з турботою та теплом, з думками про перемогу!
«Пенсії у мене скільки там – дрібка, то хоч цим допоможу, чим можу, – каже чоловік. – Оно, вже і з паличкою ледь ходжу, сьогодні пройшовся в аптеку – назад додому ледве дійшов. Але поки можу – буду в’язати. Як подумаю, що хлопці наші там по болоті, на холоді, то хочу хоч чимось їм допомогти. Не можу сидіти без роботи – ото й плету шкарпетки…»
І він плете. Вкладає душу у кожен вузол, нитку та петлю, вірячи, що кожна пара приносить щастя та тепло тим, хто носить їх на фронті. Ця в’язана нитка — єдина ниточка, що з’єднує його зі світом…
Борису Івановичу – далеко за восьмий десяток. Живе самотньо, бо вже три роки як відійшла у вічність кохана дружина. Здоров’я підводить – до волонтерського центру дідусь іде, важко спираючись на паличку. Просить говорити голосніше, бо сильно сів слух. Такі ось візити до волонтерів, яким приносить власноруч зв’язані шкарпетки – його віддушина…
Борис Іванович неабияк радіє кожній зустрічі, бо брак спілкування — найтяжче у старості. Є що їсти й пити, сам і зварить щось нехитре, і прибере. А далі — знову чотири стіни, книги, газети… І спогади, спогади, спогади…
Підписуйтесь та читайте цю та інші мотивуючі історії на нашій сторінці: https://www.facebook.com/Goodacity
