У 2025 році тероризм змінився. Він більше не має чіткого обличчя, не завжди звучить вибухом — іноді він виглядає як фейкова новина, хакерська атака, або навіть підозрілий дрон над міською площею. В Україні, яка вже кілька років живе у стані війни, ці нові форми загроз стали ще більш небезпечними — особливо для міст, громад та бізнесу. Терористичні загрози стали складнішими, менш передбачуваними і більш технологічними. Терористи вже не тільки закладають вибухівку — вони атакують через інтернет, поширюють паніку в соціальних мережах, створюють штучний хаос у містах. В умовах війни та глобальної нестабільності ці виклики особливо актуальні для України.
Тероризм більше не має уніформи. У 2025 році його не завжди можна побачити — але його ефекти відчуваються всюди. Штучно створені повідомлення про мінування, кібератаки на мережі водопостачання, дрони над школами — все це стає частиною “мовчазного” терору, який без пострілу сковує міста, бізнеси та громади.
Класичні атаки з вибухівкою нікуди не зникли. Але сьогодні терористи діють більш витончено. Кіберзлочини, психологічний тиск, інформаційні провокації — це нові інструменти терору. Замість фізичної руйнації вони прагнуть посіяти хаос і паралізувати дії.
Наприклад, у січні цього року у декількох містах України зафіксували фальшиві повідомлення про мінування лікарень та шкіл. Сотні евакуйованих, години паралізованої роботи. А згодом з’ясувалося, що все — частина скоординованої атаки з-за кордону.
Міський простір — ідеальна мішень для терору. Величезна кількість людей, транспорт, цифрові платформи управління. Кібертерористи можуть блокувати світло, воду, лікарняні бази — все, що залежить від мережі. А у соцмережах легко створити паніку буквально за години.
Найбільша зміна — технологізація терористичних методів. Кібертероризм атакує системи громадських послуг: електроенергія, транспорт, навіть лікарні. Одним натисканням клавіші злочинці здатні зупинити ціле місто. Інформаційний терор — масові фейкові повідомлення, deepfake-відео, хаос у соцмережах — завдає не менше шкоди, ніж вибухи. І, звісно, класичні теракти нікуди не зникли. Навпаки, вони стали точковими — на фестивалях, у ТЦ, в освітніх закладах. Сьогодні головна зброя — страх. І якщо люди не знають, як реагувати, він працює бездоганно.
Також не варто забувати про фізичні ризики. ТЦ, вокзали, школи — залишаються мішенями. Зростає ризик терактів, які одночасно мають реальний і медійний ефект — адже головна мета терору завжди була одна: страх.
Для бізнесу тероризм — це не лише ризик життя, а й репутації, логістики, довіри клієнтів. Хакери можуть викрасти базу даних, знищити склад, зупинити доставку або поширити фейкову інформацію — наприклад, що продукт небезпечний, чи компанія “спонсорує ворога”.
Великі мережі вже працюють над протоколами реагування: навчання персоналу, плани евакуації, цифровий захист. Але малий бізнес залишається у зоні ризику — не завжди вистачає ресурсів, знань чи часу, щоб підготуватись.
Сільські, районні, міські громади — часто перші, хто помічає щось дивне. Люди бачать незнайомців, підозрілі предмети, дрони, дивну активність але не завжди знають, як правильно реагувати.
Громади, які мають мапу ризиків, контакти служб, місця укриття — реагують ефективніше. А ті, що проводять навчання в школах, залучають молодь і взаємодіють із поліцією — стають реальними «осередками стійкості».
Україна має унікальний досвід — десятки громад вже навчилися адаптуватися. Але цей досвід варто систематизувати, масштабувати і поширювати.
Тероризм не зникне завтра. Але він не має перемогти. Бізнес має захищати не тільки прибутки, а й своїх людей. Громади — не тільки чекати допомоги, а й діяти самостійно. А міста — мислити не тільки в логіці «після кризи», а й «до неї».
Усе починається з простого: помітив — повідомив. Підготувався — зменшив ризик. Навчив інших — посилив стійкість.
Україна, яка вже живе в умовах затяжної війни, змушена реагувати не тільки на фронті, але й в тилу — де нові форми терору шукають слабкі місця.
У нас вже є десятки кейсів успішного реагування: громади, які самостійно евакуювали людей; бізнеси, що відновили роботу за добу після атаки; міста, де в Telegram-каналі була чесна, чітка і не панічна інформація. Але ці приклади — не система. А без системи — не буде захисту.
Терористичні загрози змінюються — і ми маємо змінювати наш підхід до безпеки. Бізнеси мають захищати не тільки фінанси, але й своїх людей. Міста повинні мати плани «на чорний день», а громади — бути активними і добре проінформованими. Ми не можемо змінити природу терору але можемо змінити свою реакцію.
Україна має всі шанси стати прикладом для світу, як зберігати спокій, діяти злагоджено і будувати стійке суспільство навіть у найнебезпечніші часи.
Руслан ПАПЕНКО
