Кейс, який став тестом для всієї правоохоронної системи. Історія одеської підприємниці Лариси Федорчук — це не просто конфлікт між роботодавцем і найманим директором. Це показовий приклад того, як в Україні можуть роками не доходити до суду справи, де, за твердженням потерпілої сторони, зібрано експертизи, фінансові аудити та свідчення про багатомільйонні збитки.
За словами заявника, йдеться щонайменше про 6,4 млн грн, які могли бути привласнені в період, коли фактичне управління підприємством було передано директору — Ларисі Рафаїлівні Федорчук.
Від офіціантки до директора: як формувалася довіра, або як Попелюшка стала чорною королевішною
Зі слів потерпілого, знайомство з Ларисою Федорчук відбулося в одному з одеських кафе, де вона працювала офіціанткою. Згодом вона звернулася до нього з проханням працевлаштувати її у компанію. Спочатку кандидатка не пройшла співбесіду через недостатню кваліфікацію, однак пізніше була прийнята на роботу. Упродовж наступних років вона отримала доступ до фінансової документації, господарських договорів та банківських операцій підприємства, а згодом — і повноваження керівника.
Юристи, опитані редакцією, зазначають: передача повноважень без належних механізмів внутрішнього контролю створює умови для можливого вчинення правопорушень, пов’язаних із зловживанням службовим становищем.
Зникнення активів і фактична зупинка підприємства
Після того, як власник компанії через стан здоров’я відійшов від оперативного управління, підприємство фактично припинило діяльність. За його словами, з офісу зникли обладнання, документи та матеріальні цінності. У поданій до правоохоронних органів заяві ці дії кваліфікувалися як такі, що можуть містити ознаки злочинів, передбачених:
- ст. 191 Кримінального кодексу України — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, зокрема ч.5 цієї статті, що передбачає відповідальність за дії в особливо великих розмірах;
- ст. 364-1 ККУ — зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права.
Відмова у відкритті провадження і втручання суду
Як зазначає заявник, первинно в поліції було винесено постанову про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР, мотивовану «відсутністю складу кримінального правопорушення». Після оскарження цієї постанови слідчий суддя, відповідно до ст. 303–306 Кримінального процесуального кодексу України, зобов’язав правоохоронні органи внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування. Суд також вказав на необхідність правової кваліфікації подій не лише за ст. 364-1 ККУ, але й за ст. 191 ККУ.
Часткове виконання судового рішення
Попри ухвалу суду, за даними потерпілої сторони, слідство було розпочато лише за однією статтею — ст. 364-1 ККУ. Кваліфікація за ст. 191 ККУ у матеріалах провадження відсутня.
Юристи, з якими поспілкувалася редакція, наголошують: ігнорування вказівок слідчого судді може свідчити про порушення принципу обов’язковості судових рішень, закріпленого у ст. 129-1 Конституції України та відповідних нормах КПК.
Експертизи та аудити: встановлені збитки
У межах провадження, за словами заявника, були проведені:
- фінансово-економічна експертиза;
- інвентаризація майна;
- допити працівників та контрагентів.
За результатами цих дій, збитки підприємства, за наданими документами, склали щонайменше 6,4 млн грн. У разі доведення цих обставин у суді, такі дії можуть підпадати під ознаки ч.5 ст.191 ККУ, яка передбачає покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Нерухомість і можливі ознаки легалізації коштів
Паралельно, як стверджує потерпілий, фігурантка справи набула у власність нерухомість у центральній частині Одеси. У подібних випадках, зазначають експерти з кримінального права, слідство зазвичай перевіряє також наявність ознак злочину, передбаченого ст. 209 ККУ — легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо буде встановлено зв’язок між набутими активами та ймовірно привласненими коштами.
Сім років без передачі справи до суду
Попри проведені слідчі дії, кримінальне провадження, за словами заявника, протягом понад семи років не було передано до суду з обвинувальним актом і не було закрито. Така ситуація, на думку опитаних правників, може свідчити про затягування досудового розслідування, що суперечить принципу розумних строків, закріпленому у ст. 28 КПК України та практиці Європейського суду з прав людини.
Системна проблема, а не окремий інцидент
Експерти, які погодилися прокоментувати ситуацію на умовах анонімності, зазначають: подібні кейси часто не доходять до суду не через відсутність доказів, а через складність доведення умислу та небажання слідства брати на себе процесуальні ризики у складних економічних справах. Втім, правозахисники наголошують: саме безкарність у справах про економічні злочини формує відчуття вседозволеності та стимулює нові правопорушення.
Висновок: справа, яка має відповісти на питання про ефективність правосуддя
Кейс Лариси Федорчук — це не лише історія про можливе заволодіння майном. Це перевірка того, чи здатна українська правоохоронна система довести до логічного завершення справу, в якій, за словами заявника, вже зібрано ключові докази.
Якщо справа так і не дійде до суду, це стане ще одним прикладом того, як навіть за наявності рішень суду, експертиз і встановлених збитків, потерпілі роками не можуть отримати процесуальну розв’язку. І тоді головним питанням залишиться не те, чи був вчинений злочин, а те, чому держава виявилася нездатною дати на нього правову оцінку.
