Гучна атака на дисертацію глави парламентської фракції, академічні зв’язки та боротьба за ректорське крісло КНУ імені Тараса Шевченка
Напередодні захисту дисертації Давида Арахамії Микола Томенко опублікував різку критику його наукової роботи. Після цього навколо захисту виникли питання щодо можливого впливу на учасників разової спеціалізованої вченої ради та спроб мобілізації академічного середовища. Захист зрештою перенесли через відсутність кворуму. На цьому тлі особливої уваги набувають політичне минуле Томенка, його комсомольська кар’єра, університетські зв’язки, робота в НУБіП та Академії СБУ, а також його претензії на посаду ректора КНУ.
СТАЛО ВІДОМО, ХТО ЗІРВАВ ЗАХИСТ ДИСЕРТАЦІЇ АРАХАМІЇ: СЛІД ВЕДЕ ДО «КОМУНІСТИЧНОЇ ПЛІСНЯВИ» ТОМЕНКА
Напередодні зірваного захисту дисертації Давида Арахамії одним із найактивніших критиків його роботи раптом став Микола Томенко – колишній віцепрем’єр-міністр з гуманітарних питань, останній секретар комсомолу та відома «політична повія», а сьогодні претендент на ректорське крісло КНУ імені Тараса Шевченка.
7 вересня Томенко опублікував розгромний матеріал про дисертацію Арахамії. Він назвав її «220 сторінками наукової фантастики», висміяв чинну владу та поставив під сумнів авторство роботи голови фракції.
Крім того, як повідомляють джерела в КНУ імені Тараса Шевченка, користуючись старими зв’язками в академічному середовищі, Томенко переконував окремих членів разової спеціалізованої вченої ради – зокрема рецензентів та офіційних опонентів – не брати участі в засіданні, щоб зірвати кворум і сам захист. А представників професорсько-викладацького середовища – подавати зауваження до дисертації та звернення щодо можливих порушень академічної доброчесності.
Також повідомляють, що у разі успішного захисту Арахамії Томенко готував публічну акцію з плакатами та «картонним» протестом, розраховану на подальший інформаційний резонанс навколо дисертації.
У підсумку рецензенти та опоненти на засідання з’явилися, а голова ради вранці 8 вересня подала заяву на дводенну відпустку. Саме через її відсутність не було кворуму, і захист довелося переносити. Фактично ще до засідання навколо дисертації вже розгорталася ціла інформаційна кампанія: публікації, спроби мобілізувати академічне середовище та, за словами джерел, підготовка вуличної акції на випадок успішного захисту.
Збіг? Можливо. Але надто вже вчасно «останній комсомольський вождь Київського університету» Томенко вирішив згадати про академічну доброчесність і розпочати публічну атаку на дисертацію одного з керівників парламентської більшості.
КОМСОМОЛ – У БІОГРАФІЇ, РЕКТОРСТВО – У ПЛАНАХ. ХТО ТАКИЙ «КОМУНІСТИЧНА ПЛІСНЯВА» ТОМЕНКО
Ідеться про одного з найяскравіших представників політичного розчарування України – колишнього віцепрем’єр-міністра з гуманітарних питань Миколу Томенка. Відомий в історії України медіарекетир і, відверто кажучи, політична повія, яка свого часу встигла продати Україну і комуністам, і націоналістам.
Сьогодні Микола Томенко знову намагається повернутися у велику політику – цього разу через крісло ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Але перш ніж говорити про його «нову сторінку» в політичній кар’єрі, варто згадати його минуле та з’ясувати, чому постать Томенка викликає стільки хейту навіть з боку колишніх колег.
Можливо, студенти й могли б повірити в байки «героя-патріота», але старше покоління пам’ятає, як свого часу Томенко перебігав від регіоналів Януковича до Ющенка, від Тимошенко до Порошенка, а потім – знову назад. Викладачі – члени комісії з доброчесності КНУ імені Шевченка характеризують Томенка як «комуністичну плісняву», безпринципну й архаїчну людину.
«Розуміємо, що компартійному кар’єристу, останньому комсомольському вождю Київського університету та викладачу історії КПРС не до душі перспектива найближчими роками займатися неполітичною діяльністю. І це ще раз підтверджує, що Томенком рухають власні корисливі мотиви», – так висловлювався колишній народний депутат Андрій Мирошниченко про лжепатріота Миколу Томенка.
У 1988–1989 роках Томенко розпочав свою кар’єру на посаді секретаря університетського комітету комсомолу КДУ імені Тараса Шевченка. Сам Томенко цього факту не заперечує. Ба більше, у своїх біографічних матеріалах він називає себе останнім секретарем комітету комсомолу університету.
Відомий захисник комуністичного інтернаціоналізму навіть встиг отримати «комсомольску путівку» до Афганістану, де проходив військову службу та отримав важку контузію.
Незважаючи на розпуск комсомолу наприкінці 80-х, Томенко продовжував викладати історію КПРС в університеті імені Шевченка. Як згадують колеги, «Томенко до останнього не міг повірити, що Україна стане незалежною, та навіть у 90-х роках продовжував розповідати колегам про необхідність підтримки Компартії України, а студентам на лекціях з історії – ще багато років цитував праці Володимира Ілліча».
«КОМУНІСТИЧНА ПЛІСНЯВА» СЬОГОДНІ НАВЧАЄ МАЙБУТНІХ СПІВРОБІТНИКІВ СБУ
І найабсурдніше в цій історії навіть не бажання Томенка повернутися до КНУ.
Сьогодні він викладає в Національній академії Служби безпеки України історію та є професором кафедри теорії та історії держави і права.
І тут виникає вже не риторичне, а цілком принципове питання: чого саме проросійський депутат та «політична повія» Томенко може навчити майбутніх співробітників СБУ?
Як десятиліттями змінювати політичні табори й залишатися при посадах? Як пристосовувати біографію до нової політичної кон’юнктури? Як робити з університетської кафедри черговий майданчик для власної політичної кар’єри?
Чи, може, вчити їх красти та транслювати проросійські наративи?
Адже майбутніх співробітників СБУ готують не для політичних інтриг. Ці люди повинні захищати українську державність, національну безпеку та протидіяти російському впливу. І тому питання, хто саме їх навчає та яку політичну школу ця людина пройшла, далеко не другорядне.
Можливо, Томенко вже настільки звик десятиліттями виходити сухим із води, що вирішив: тепер його врятує статус професора Академії СБУ.
Можливо, він думає, що СБУ його прикриє. Але Академія СБУ – не політичний дах, а викладацьке посвідчення не здатне стерти власну біографію. І схоже, цього разу Томенка вже нічого не врятує від запитань, які накопичувалися роками.
Кум, міністр і НУБіП
Ви запитаєте: як після всього цього Томенко взагалі опинився в університетських аудиторіях і отримав право повчати молодь?
Відповідь треба шукати в його багаторічному союзі зі Станіславом Ніколаєнком – колишнім Міністром освіти і науки України, а згодом ректором НУБіП. Томенка і Ніколаєнка пов’язують давні особисті та кумівські стосунки. Саме за Ніколаєнка покидьок Томенко роками залишався при університеті та очолив Наглядову раду НУБіП, фактично отримавши одну з найвпливовіших позицій у структурі університету.
Особливо показовим це стало вже під час повномасштабної війни. Поки сотні тисяч українців були мобілізовані до війська, Томенко продовжував утримуватися в системі вищої освіти, де статус науково-педагогічного працівника за визначених законом умов може давати право на відстрочку від мобілізації. Хоча насправді, як стверджується у попередньому матеріалі, жодної лекції у виші він за цей час не прочитав.
Коли Ніколаєнко перестав бути ректором НУБіП, закінчилася й багаторічна епоха, в якій Томенко почувався в університеті максимально комфортно. Згодом він утратив і посаду голови Наглядової ради НУБіП. Але з освітньої системи Томенко не зник.
СЬОГОДНІ ТОМЕНКО ХОЧЕ СТАТИ РЕКТОРОМ КНУ
А тепер, утративши колишні позиції в НУБіП, Томенко, схоже, шукає новий шлях назад на вершину університетської вертикалі – вже через ректорське крісло.
Причому претендує він на керівництво тим самим університетом, де починав свою політичну кар’єру комсомольським функціонером.
І тепер людина з комуністичним та проросійським бекграундом претендує на управління одним із найвідоміших університетів України. Особливо показово, що політична кар’єра Томенка почалася ще тоді, коли він був комсомольським функціонером у стінах того самого університету, який сьогодні хоче очолити.
Викладачі КНУ імені Тараса Шевченка також, м’яко кажучи, не в захваті від перспективи повернення старої «комсомольської гвардії» до керівництва університетом.
На кафедрі політології згадують, що Томенко, як справжній комсомолець, «умів лише трахатися й пити як дорослий, а працював як дитина».
Попередньо також повідомлялося, що питання до кандидатури Томенка можуть виникнути не лише через його політичне минуле, але й через інформацію про кримінальні провадження та походження майна. У попередньому матеріалі йшлося про виклики екснардепа на допит у зв’язку з придбанням земельної ділянки в центрі Києва, квартири та житлового приміщення в період повномасштабної війни, а також про окрему справу щодо фінансування партії «Рідна країна».
Томенко вже активно намагається повернути себе в інформаційний простір: то критикує Стефанчука, то Президента Зеленського з командою, розповідаючи про авторитаризм у країні та «Офісно-президентську республіку».
Тепер до цього списку додався і Давид Арахамія.
Причому Томенко вибрав для атаки максимально зручний момент – буквально за день до захисту дисертації.
Томенко охоче розбирає чужі дисертації. Повчає Арахамію. Повчає парламент. Повчає Президента. Повчає країну.
Але тепер настав час так само уважно розібрати самого Томенка – його комсомольське минуле, політичні перевзування, університетські зв’язки, історію з НУБіП і дивовижну здатність десятиліттями залишатися біля державних та освітніх посад. Цікаво, що сам Микола Томенко власну докторську дисертацію захищав у 2010 році, коли обіймав посаду заступника Голови Верховної Ради України. І вже тоді у медіа говорили про те, що у власній дисертації він не написав жодного слова. Звертали увагу на невідповідність стилю викладу його звичній публічній манері та навіть ставили під сумнів, чи був він достатньо взагалі знайомий із темою дисертації.
Тому сьогодні особливо показово чути саме від Томенка звинувачення на адресу Арахамії у тому, що той нібито не міг самостійно написати наукову роботу через політичну зайнятість. У такому разі логічно поставити те саме запитання і самому Томенку: як, працюючи одним із керівників Верховної Ради, він знаходив час на повноцінну підготовку докторської дисертації?»
І питання тут не в тому, ким Томенко був 35 років тому. Питання в іншому: чи потрібен одному з провідних університетів країни проросійський політичний проєкт у ректорському кріслі?
Томенко вирішив покласти під мікроскоп дисертацію Арахамії. Але тепер під мікроскопом – сам Томенко. Його минуле, його зв’язки, його посади та його справжні мотиви боротьби за КНУ.
І якщо він думає, що старі куми, університетські зв’язки або нова вивіска Академії СБУ знову допоможуть вийти сухим із води, то цього разу він, схоже, сильно помилився.
