Адаптація української системи охорони здоров’я до норм законодавства Євросоюзу. Проблеми та перспективи – експертна оцінка

Сьогодні Україна як ніколи почала наближатися до межі реального входження до лона Європейського Союзу. Віроломне вторгнення Росії підштовхнуло Україну до процесів євроінтеграції. У червні 2022 року Україна отримала довгоочікуваний статус кандидата на вступ до ЄС.

Незважаючи на складності геополітичних процесів, прогрес у сфері Євроінтеграції України відзначається чітким і системним. Одним із найважливіших питань стоїть тема адаптації українського законодавства до правил та законів ЄС. Адже до чужого монастиря зі своїм статутом не ходять, тому ми як Європейська держава маємо максимально наблизити стандарти українських медичних практик та протоколів до норм Європейського союзу.

У цій публікації ми намагатимемося прояснити реальний стан справ у цій сфері. Однак, незалежно від розвитку подій, важливо критично оцінювати роль Європейського Союзу та його інтереси щодо України.

Радянська система охорони здоров’я та медреформа в Україні: межі проблем

Україна успадкувала систему охорони здоров’я від СРСР і до реформи 2017 року вона залишалася відносно незмінною. Система була заснована у 1920-х роках. Протягом десятиліть існування СРСР вона характеризувалася дуже високим ліжковим фондом, сильною централізацією та ієрархією серед лікарів. Власність інфраструктури була державною на всіх рівнях, планування та забезпечення фінансувалося та керувалося державою. Щодо контролю якості та ефективності лікування, то обмін досвідом із західними країнами був незначним, а прийняття західних стандартів якості або їх гармонізація з радянськими не відбулася.

Радянська система досягла деяких успіхів за час свого існування, включаючи універсальний доступ до медицини, контроль за багатьма інфекційними захворюваннями та скорочення показників дитячої та материнської смертності. Однак вона була хронічно недофінансована навіть за часів СРСР. Наприклад, Радянський Союз витрачав на систему охорони здоров’я менше, ніж західні країни (4% ВВП у 1991 році, тоді як найнижчі витрати в Європі становили 6% ВВП у Великій Британії), також набагато менше на зарплату медичного персоналу.

Пізніше, з 1980-х років, у системах охорони здоров’я багатьох радянських республік стали помітні негативні тенденції. Наприклад, вони не могли ефективно боротися з хронічними захворюваннями, кількість яких постійно зростала. Ці проблеми різко загострилися із розпадом Радянського Союзу та втратою державного фінансування під час великих приватизаційних кампаній та глибоких соціально-економічних криз 90-х років.

Враховуючи, що після здобуття незалежності і до 2017 року українська система суттєво не змінювалася. При цьому скоротилося фінансування, вона «успадкувала» всі проблеми радянської системи, а кризи 1990-х років лише поглибили їх.

Нова стратегія реформи охорони здоров’я у прив’язці до практик ЄС

У 2014 році в країні почали розробляти нову стратегію фінансування та реформування системи охорони здоров’я, а з 2017 року розпочалася перша масштабна реформа медичної системи. Вона містить п’ять основних елементів:

1. Зміна принципу фінансування системи охорони здоров’я – від централізованого держфінансування з податків, яке прив’язане до кількості ліжок та персоналу, до контрактування через НСЗП (Національну службу здоров’я України);

2. Фінансування за принципом пакетів медичних послуг (пакети містять як різні процедури, так і комплекси досліджень та аналізів з різних медичних напрямків);

3. Використання сімейної медицини для зміцнення першої ланки охорони здоров’я;

4. Прив’язка заробітної плати медиків до кількості задекларованих пацієнтів та наданих послуг;

5. Використання міжнародних стандартів лікування.

Ці кроки мали націлюватися на виправлення деяких проблем: наприклад, зміцнення первинної ланки, збільшення прозорості системи завдяки цифровізації, адаптація системи під потреби населення, замість оплати залежно від розмірів лікарень тощо.

Суспільство та більшість експертів сприйняли реформу неоднозначно та швидше негативно. «За» висловлювалися переважно міжнародні та деякі недержавні організації, які підтримували боротьбу з корупцією у системі охорони здоров’я. Медійна кампанія навколо реформи часто базувалася на популістичних та неоліберальних протиставленнях «старого, радянського, корумпованого, неефективного» та «інноваційного, ефективного, приватного» – іноді це протиставлення нагадує конфлікт поколінь.

Після семи років дії реформи можна краще зрозуміти її успіхи та недоліки. Позитивно оцінюється програма «Доступні ліки», яка покращила доступ до медикаментів людям з найбільш поширеними хронічними хворобами – серцево-судинними, астмою та діабетом. А ще рівень ціфровізації. Боротьба з корупцією. Контроль за фінансовими потоками на рівні МОЗ та на низових ланках.

Принципи Європейської охорони здоров’я та особливості національних медпрактик

Слід зазначити, що в країнах Євросоюзу з багатьох питань у галузі медицини є великі розбіжності, це важливо відзначити, оскільки треба враховувати національні відмінності. На прикладі трьох країн Франції, Італії та Німеччини.

Система французької охорони здоров’я та страхування

Система французької охорони здоров’я має велику популярність у місцевих жителів, за даними соцопитування 85% французів задоволені національною системою охорони здоров’я. Незважаючи на те, що французька система соціального забезпечення має досить складну організацію, вона є обов’язковою для всіх громадян і вирішує безліч питань по лінії охорони здоров’я, працевлаштування, виплати пенсій, допомог у зв’язку з вагітністю, пологами, професійними захворюваннями та забезпечує доступ усіх категорій громадян до медичних послуг. .Фактично будь-який житель країни незалежно від його рівня добробуту має право на страховий мінімум медичної допомоги – для порівняння: у США шоста частина населення взагалі не має страховки на випадок хвороби.

Загальна державна програма страхування через хворобу фінансує 75% витрат на охорону здоров’я. Але все це не просто, за такі послуги громадяни платять досить велики податки. Так, французька система охорони здоров’я існує за рахунок стягування близько 19% доходу з усіх, хто влаштувався на офіційну роботу, а також податків, які накладаються на тютюнові, алкогольні та фармацевтичні компанії. При цьому третина страхового внеску лягає на громадян та дві третини на роботодавців.

А ось страховка, яка покриває 100% витрат на лікування, виплачується лише при виникненні нещасного випадку, а також належить жінкам на пізніх термінах вагітності, інвалідам, хворим на діабет, астму, епілепсію та з онкологією. Якщо людину кладуть у стаціонар, то близько 80% витрат першого місяця перебування в лікарні їй відшкодовує Національна лікарняна каса, решту суми пацієнт оплачує самостійно. Необхідність тривалішого лікування дає право безкоштовну госпіталізацію. Витрати на візити до лікарів, лабораторні дослідження та купівлю ліків відшкодовуються не в повному обсязі. Компенсуються виплати в такий спосіб. Наприклад, при візиті в аптеку пацієнт платить повну вартість виписаного препарату, і протягом декількох днів або тижнів 75% від найменувань ліків.

Нам вдалося знайти людину, яка проходила лікування у Франції і залишилася абсолютно задоволеною результатом.

«Я лікувався у Франції близько двох років тому. Лікування пройшло досить швидко та якісно. Найбільше запам’ятався підхід лікарів, вони були дуже чуйними, добрими і завжди приділяли багато часу, завжди вислуховували і звертали увагу на всі скарги. Про препарати та процедури сказати нічого не можу – скрізь уколи болючі (сміється чоловік), – розповідає Богдан Іванчук.

Італія лідер за якістю медичного страхування

Друге місце у світі за якістю медичного страхування посідає Італія. У цій країні кожна людина, яка легально проживає, незалежно від трудового доходу, має право на державну медичну допомогу. Проте, система охорони здоров’я цієї країни далеко не досконала і має низку труднощів, основна з яких – це монопольна робота національної служби охорони здоров’я, тобто вибору немає. Така робота призводить до бюрократизації, зниження довіри між лікарем та пацієнтом, а також до зростання черг за медичною допомогою.

Система охорони здоров’я в Італії поділяється на три рівні: національний, регіональний та місцевий. Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок коштів загального оподаткування як на національному, так і на регіональному рівнях та частково за рахунок податку на зарплату. Центральна влада забезпечує розподіл загального бюджету та перерозподіл ресурсів для компенсації фінансової різниці в регіонах. Укладають трудові угоди. На цьому рівні здійснюється нагляд за показниками здоров’я італійців і встановлюються обсяги медичної допомоги на наступному рівні.

Регіональний уряд забезпечує контроль за розподілом отриманого бюджету та створення місцевих управлінь охорони здоров’я. Важливо відзначити, що регіональна влада не завжди діє згідно з установками та нормами, що наказують на найвищому рівні. На місцевому рівні надаються послуги через державні медичні установи або приватні клініки – під час укладання контрактів.

Медицина у Німеччині: переваги

Німеччина – країна з високорозвиненою економікою та наукою, лідируючі позиції займає і медицина в Німеччині, яка по праву вважається однією з найкращих у світі. Відмінна її риса — надання медичних послуг найвищого рівня незалежно від того, чи приватні чи державні медустанови їх пропонують.

Німецька медична система поєднує медичну практику та наукові дослідження, завдяки чому в країні створюються інноваційні методи лікування захворювань, що відрізняються високою результативністю. Країна входить до п’ятірки лідерів за кількістю інвестицій у медицину. Так згідно з Управлінням статистики Німеччини, кожен десятий витрачений у країні євро йде на медицину. Така масштабна державна підтримка робить медицину Німеччини світовим лідером.

Насамперед медицина в Німеччині розвивається за рахунок великих медичних комплексів – університетських клінік. Саме їм німецька держава надає фінансову підтримку, виділяючи кошти на розвиток технічної бази та фінансуючи клінічні дослідження. Однак багато приватних клінік також пропонують високу якість обслуговування і демонструють високі показники в лікуванні найскладніших захворювань. Завдяки цьому медицина Німеччини у світі асоціюється з якістю, надійністю та високим рівнем сервісу.

Стан стандартизації медичної допомоги в Україні до законодавства ЄС

Стандартизація медичної допомоги до законодавства ЄС є найважливішим аспектом підвищення ефективності системи охорони здоров’я України. Протягом усього періоду існування незалежної України підготовлено безліч клінічних протоколів, якість яких постійно зростала. Істотний поштовх у розвитку методології розробки стандартів надання медичної допомоги в Україні відіграв проект TACIS2 щодо адаптації протоколів надання медичної допомоги Євросоюзу до умов України (2004–2006). На сьогодні адаптовані європейські медичні стандарти не відповідали фінансовому забезпеченню лікувального процесу, а отже слід або підвищити фінансування, або привести стандарти до реального рівня фінансування галузі. Цей факт свідчить про те, що адаптація будь-яких медичних стандартів до умов України має бути узгоджена із реальною фінансовою політикою системи охорони здоров’я.

Непідготовленість лікарів щодо доказової медицини експерти вважають менш важливою проблемою, але насправді цю проблему не можна вирішити простим збільшенням фінансування охорони здоров’я. Для вирішення цього питання необхідні як широкі програми освіти лікарів, так і підвищення відповідальності пацієнтів за своє здоров’я – як у питаннях профілактики, так і під час обговорення з лікарем програми лікування. А це вимагає не тільки зусиль з боку пацієнтів та лікарів, але також перегляду свого світогляду, а головне часу, протягом якого відбудеться еволюція поглядів. Тому відсутність соціального замовлення на кваліфікованого лікаря є найважливішою проблемою, яка перешкоджає широкому поширенню науково обґрунтованої медичної практики та, зокрема, стандартизації медичної допомоги.

Наступним значним кроком до стандартизації медичної допомоги в Україні стало створення спеціального Департаменту стандартизації медичних послуг при Державній установі «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України». Цей підрозділ встиг за короткий термін провести величезну роботу, яка відображена на офіційному сайті https://www.dec.gov.ua/, за змістом якого можна відзначити суттєвий прогрес у розвитку медичних стандартів. На сайті широко представлені нормативні національні документи щодо стандартизації медичної допомоги, методичні матеріали та навіть пропонується використовувати міжнародний опитувальник AGREE для оцінки якості національних клінічних протоколів. Для клініцистів важливий доступ до актуальної бази українських стандартів надання медичної допомоги. Анонси симпозіумів, навчальних семінарів, тренінгів для лікарів-практиків, представників фармації, менеджерів у сфері охорони здоров’я.

Динаміка загальних витрат на охорону здоров’я душу населення деяких країнах

Згідно з даними МОЗ, обсяг витрат в абсолютному обчисленні на охорону здоров’я з розрахунку на одного громадянина України в 6 разів менший, ніж у європейських країнах. Також необхідно врахувати загальновизнану низьку ефективність системи охорони здоров’я та корупцію, що збільшує цей розрив ще в рази. За даними цієї ж бази даних, державні витрати на охорону здоров’я в Україні в 2021 р. склали 3,6%, а в країнах Європи — 7,7-8,4%. Якщо порівняти, наприклад, Україну та Німеччину (валовий внутрішній продукт (ВВП) відповідно 337 млрд. і 3378 млрд. дол. США, а кількість населення 1:2) за відмінностями в обсягах фінансування на душу людини, тоді виходить, що в Україні фінансування охорони здоров’я на душу населення у 10 разів менше. Також слід додати, що з цих коштів в Україні порівняно з тією самою Німеччиною частка витрат на медикаменти від ВВП становить 4,2 і 14%, що знижує абсолютний рівень фінансування українського громадянина на медикаменти ще у 3 рази.

Для вирішення цієї проблеми необхідні реформи, в основі яких насамперед буде покладено визначення того обсягу медичної допомоги, який може забезпечити держава з урахуванням пріоритетів, а решта медична допомога здійснюватиметься у приватному секторі охорони здоров’я. Також потрібно провести ще низку непопулярних структурних реформ охорони здоров’я, які дозволять підвищити ефективність надання медичної допомоги у охороні здоров’я. Будь-яке наповнення охорони здоров’я додатковими фінансовими засобами без попередніх реформ у кращому разі знизить градус соціальної напруги, але відсуне реформи знову на невизначений термін. У нинішній ситуації доцільніші кредити направити на реформування, а не на «затикання дірок».

Сьогодні, перебуваючи в режимі бойових дій, адаптація законодавчої бази та практик у сфері охорони здоров’я між ЄС та Україною має величезне значення, важливо відзначити турбулентне прискорення в цих питаннях, оскільки стандарти військової медицини, у тому числі за протоколами НАТО, важливі не менше самого озброєння зразків альянсу. Ну, і звичайно, посилити максимально боротьбу з корупцією, оскільки ця пухлина значно гальмує процеси нашого вступу до ЄС та євроатлантичної інтеграції!

Виданню УкрПрес Інфо на низку питань відповіла Наталія Свиридова доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри неврології і рефлексотерапії Національного університету охорони здоров’я України  імені П.Л.Шупика.

 Які Ви бачите проблеми в адаптації Українського законодавства у сфері охорони здоров’я до норм ЄС, загалом і безпосередньо у галузях неврологів, психіатрії?

Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу» (№ 1629-IV від 18 березня 2004 року), адаптація законодавства України до законодавства ЄС була і залишається  сьогодні одним із пріоритетів сучасної державної політики нашої держави. Адаптація законодавства є процесом приведення нормативно-правових актів України у відповідність з acquis communautaire.

Сфери, в яких повинна здійснюватися адаптація законодавства:

1. Гармонізація законодавства: Україна повинна адаптувати своє законодавство у сфері охорони здоров’я до норм ЄС, що може вимагати значних змін у національних законах та регуляторних актах. Процес може бути складним і тривати певний час, оскільки включає опитування споживання з дотриманням різних стандартів та можливостей. Україна та Європейський Союз мають різні законодавчі системи та підходи до регулювання охорони здоров’я. Внаслідок цього можуть виникати розбіжності у нормативних актах, які ускладнюють адаптацію українського законодавства до норм ЄС.

2. Фінансування: У сфері неврології та психіатрії можна виявити проблеми із необґрунтованістю спрощення нових стандартних процедур, оскільки Україна може зіткнутися з проблемами забезпечення необхідних ресурсів для покриття нових вимог, які можуть включати оновлення медичного обладнання, навчання медичного персоналу та впровадження нових програм. При впровадженні нових стандартів можна необхідно забезпечити адекватне фінансування системи охорони здоров’я, оскільки знадобитися модернізація медичної інфраструктури та забезпечення необхідного обладнання.

3. Недостатній розвиток інфраструктури: Україні важливо запровадити норми ЄС у сфері неврології та психіатрії через недостатній розвиток необхідних інфраструктур (широка доступність спеціалізованих закладів, медикаментів та персоналу, які відповідають європейським стандартам). Це може ускладнювати реалізацію нових норм та покращення якості медичних послуг.

4. Реформа системи охорони здоров’я: Адаптація до норм ЄС може вимагати реформування системи охорони здоров’я в Україні. Адаптація законодавства може включати гармонізацію українських правил із стандартами Європейського Союзу щодо якості медичних послуг, ліцензування медичного, нагляд за якістю лікарських препаратів. В ЄС встановлено етичні стандарти для проведення клінічних досліджень у галузі медицини, включаючи неврологію та психіатрію, тому Україна повинна запровадити відповідності стандартам, щоб забезпечити безпеку етичності та безпеку досліджень на своїй території.

5. Навчання та підготовка медичного персоналу: Адаптація до європейських норм може вимагати підвищувати кваліфікацію та навчання медичного персоналу. Україні може знадобитися розвиток нових програм підготовки, що включають підвищену компетентність у галузях неврологів та психіатрії, щоб забезпечити високу якість медичних послуг у відповідності з європейськими стандартами. Виявлення таких проблем вимагатиме спільних зусиль уряду, медичних спільнот та інших зацікавлених сторін з метою покращення якостей медичної допомоги та забезпечення високого рівня охорони здоров’я у відповідності з європейськими стандартами.

Адаптація українського законодавства у сфері охорони здоров’я до норм Європейського Союзу  може включати низку проблем у галузях неврологів та психіатрії:

1. Відповідність збільшена: Україна повинна гарантувати, що її законодавство відповідає вимогам ЄС щодо якості та безпеки медичних послуг в галузі неврології та психіатрії, оскільки будуть включені стандарти діагностики, лікування, етики, правових пацієнтів та інші аспекти медичної практики. Неможливість відповіді цим вимогам може створювати проблеми у процесах адаптації. Україна може пристосувати своє законодавство до норм ЄС, але відсутність чіткого та гармонізованого набору правил може ускладнити процес адаптації. Необхідні чинні зміни до різних законів та регуляторних актів, що може вимагати часу та зусиль.

2. Інфраструктура та ресурси: Адаптація до норм ЄС може стягувати інвестиції у розвиток в інфраструктурі та зарезервувати достатній рівень ресурсів у галузях неврології та психіатрії. Це може охоплювати покращення умов навчання, досліджень та лікування, забезпечення необхідного медичного обладнання, лікарських препаратів та персоналу. Недостатність ресурсів може бути підвищена для ефективної адаптації законодавства. Недостатнє фінансування може ускладнювати впровадження нових стандартів, норм та процедур, які вимагають більшого обсягу ресурсів.

3. Кваліфікація та навчання: Адаптація до норм ЄС можна проводити підготовкою медичних працівників у відповідності до європейських стандартів, що включає необхідність спостереження за навчальними програмами, стажування та підвищення кваліфікації медичних працівників, неврологів та психіатрів. Недостатня кваліфікація та навчання можуть створювати проблеми в забезпеченні якісної медичної допомоги та впровадженні вимог ЄС. Брак кадрів, особливо в сільській місцевості, також може стати перешкодою впровадженню нових нормативів.

4. Інформаційна система та обмін даними: Адаптація до норм ЄС може включати будівництво чи модернізацію інформаційної системи у сфері охорони здоров’я за рахунок впровадження стандартів електронної медичної документації, захисту безпеки доступу до медичного обладнання та спеціального доступу до них. Недостатність адекватної інформаційної системи може забезпечити тривалу адаптацію до норм ЄС. Деякі норми ЄС можуть вимагати сучасної технологічної інфраструктури, наприклад, електронної медичної документації та систем електронного здоров’я. Україна може стикатися з технологічними обмеженнями, які ускладнюють адаптацію до цих вимог. Це, також,  може бути викликом для України, оскільки це може потребувати значних інвестицій та часу для забезпечення необхідного рівня інфраструктури.

Ці проблеми не є вичерпним списком, але при їх вирішенні вже можливо впливати на процес адаптації українського законодавства у сфері охорони здоров’я до норм ЄС у галузях неврології та психіатрії.

Як військовий конфлікт вплинув на реформування медицини?

Військовий конфлікт може бути каталізатором для широкомасштабних змін у систем охорони здоров’я, оскільки він розкриває недоліки та проблеми, що вимагають негайного втручання та проведення реформування.

1. Зміна пріоритетів у систем охорони здоров’я України: Військовий конфлікт може змінити пріоритети в охороні здоров’я, збільшуючи попит на певні види медичних послуг, які відіграють значну роль з боку медичних працівників та систем ресурсів охорони здоров’я. Це може стосуватися перенавантаження медичних закладів і нестачі необхідного медичного обладнання та лікарських засобів. Військовий конфлікт зазвичай призводить до збільшення кількості поранених та травмованих людей, які потребують медичної допомоги, а цей фактор може спровокувати необхідність швидкого реформування системи охорони здоров’я для забезпечення адекватної медичної допомоги потерпілим.

• Система охорони здоров’я України: Військовий конфлікт зазвичай призводить до збільшення числа поранених і травмованих людей, що створює великий тиск на систему охорони здоров’я, тому необхідно забезпечити належну медицину допомогу та реабілітацію постраждалим, що може вимагати змін та покращення медичної інфраструктури та системи надання медичної допомоги. Це може включати реорганізацію медичних установ та зміну керуючих структур, які спрямовані на повне забезпечення доступу до медичних послуг та якостей медичних послуг.

• Необхідність розширення медичних послуг: Військовий конфлікт може створити потребу в розширених медичних послуг для травмованих військових та цивільних жертв. Це може включати розвиток нових спеціалізованих закладів, таких як військова хірургія, травматологія, неврологія та реабілітація, що включає також розвиток та впровадження нових технологій, методів лікування та реабілітації поранених військових. Військовий конфлікт може призвести до евакуації медичних запасів та медичного персоналу з району конфлікту, що може порушити доступ до медичних послуг для цивільного населення, яке позбавилося відповідної медичної допомоги. У таких ситуаціях можна модернізувати реформи, спрямовані на роздріб медичних ресурсів і зарезервувати доступ до них для поштових відправлень.

• Розробка стратегії евакуації та госпіталізації: Військовий конфлікт вимагає ефективних систем евакуації та госпіталізації поранених. Це може включати розробку швидкої медичної допомоги на полі бою, створення мобільних медичних бригад та розширення потужностей госпіталів для прийому та лікування поранених, з подальшою їх реабілітацією. Це може включати також розробку нових методів лікування та вироблення передових медичних технологій у цьому напрямку.
• Підвищення потреби у психологічній допомозі: Військовий конфлікт може призводити до значного психологічного стресу для військовослужбовців, потерпілих та населення в цілому. Необхідно розвивати та реалізовувати програми психологічної допомоги та реабілітації для людей, які постраждали від фізичних та психологічних травм, та які можуть вимагати тривалої медичної допомоги та реабілітації. Військовий конфлікт може спричинити значні психологічні наслідки для населення, включаючи посттравматичний стресовий розлад та інші психічні проблеми, тому медична система повинна бути готова надавати психологічну допомогу та лікування після воєнного конфлікту. Збільшення числа випадків посттравматичного стресового розладу, депресії та інших психічних проблем може вимагати розширеної психіатричної допомоги та розвитку програм щодо профілактики.
• Використання фінансових ресурсів: Війна може мати значний негативний внесок в економіку країни та фінансові ресурси, доступні для охорони здоров’я. Необхідно забезпечити достатній рівень фінансування для розвитку та відновлення систем охорони здоров’я населення. Військовий конфлікт може призвести до збільшення витрат на захист здоров’я, які пов’язані з лікуванням поранених, травмованих та ветеранів. Це може створити потребу у збільшенні фінансування для забезпечення ефективного функціонування системи охорони здоров’я та здійснення медичних реформ. Реформування медицини може вимагати залучення додаткового фінансування.
• Зміни у пріоритетів та фінансуванні: Військовий конфлікт може призвести до перерозподілу ресурсів та зміни пріоритетів у фінансуванні. Додаткові витрати можуть бути спрямовані на військову медицину та допомогу потерпілим, що може мати вкладений до бюджету та фінансової допомоги для реформування медицини.
• Необхідність розширення медичної інфраструктури: Військовий конфлікт може призвести до руйнування інфраструктур, таких як лікарні, клініки та інші медичні заклади. Реконструкція та розширення інфраструктури можуть стати необхідними для захисту надійної медичної допомоги населенню після завершення конфлікту. Уряд та медичні організації повинні переглянути свої пріоритети та показати додаткові ресурси медичної системи для надання допомоги пораненим та ветеранам. Це, також, може вимагати розширення медичних служб та залучення додаткових фахівців, що потребує реформування системи охорони здоров’я.
• Евакуація та реабілітація: Військовий конфлікт може вимагати впровадження системи евакуації поранених, швидкого транспортування та лікування у військових госпіталях. Реабілітація може бути важливим аспектом, оскільки багато військових потерпілих можуть потребувати довготривалого медичного та психологічного відновлення. Військовий конфлікт може призвести до значного збільшення післятравматичних наслідків та психічних проблем у населення, що потребує розширення напрямку реабілітації не тільки для військових, а і для населення.
• Збільшене навантаження на систему охорони здоров’я: Військовий конфлікт зазвичай призводить до збільшення числа поранених та травмованих людей, що може вимагати наглядного збільшення медичного персоналу, військових лікарень та медичного обладнання, а також покращення системи екстреної медичної допомоги. Військовий конфлікт може вимагати розвитку спеціалізованої військової медицини, зокрема травматології, неврології, реабілітації та психіатрії, для надання ефективної допомоги військовим особам, пораненим у бойових діях.

Ці фактори можуть стати каталізаторами для реформування медицини, що включають зміни в законодавстві, фінансуванні, інфраструктурі та навчанні медичного персоналу, щоб країна була краще підготовлена до подібних ситуацій у майбутньому.

Які пропозиції та поради для більш ефективного та прискореного вирішення питань гармонізації медичних практик України та ЄС?

Ефективна та швидка гармонізація медичних практик між Українським та Європейським Союзом може бути досягнута шляхом можливих рекомендацій:

1. Адаптація законодавства: Україна може активно практикувати адаптацію свого законодавства щодо медичної практики до вимог та стандартів ЄС, включаючи уніфікацію нормативних актів, поширення європейських стандартів якостей та безпеки, а також розробку реалізації таких актів. Україна повинна активно адаптувати європейські стандарти до своїх національних умов: це може стосуватися ліцензування лікарських засобів, проведення клінічних випробувань, впровадження нормативів гігієни та інфекційного нагляду. Застосування вже переглянутих та визнаних європейських стандартів допоможе прискорити гармонізацію практик.
2. Зміцнення медичного огляду та професійного огляду: Необхідно зробити акцент на підвищенні якості медичні освіти та професійного огляду медичних працівників шляхом модернізації навчальних програм, впровадження інноваційних методів навчання та підтримки постійного професійного розвитку. Українські медичні заклади можуть бути створені з європейськими університетами та медичними центрами для обміну досвідом та навчання.
3. Створення механізмів взаємного визнання кваліфікацій: Україна може спрямувати зусилля на укладення угоди з ЄС, спрямованої на гармонізацію медичних практик. Ця угода може містити в собі взаємне визнання кваліфікацій медичних працівників, стандартизацію медичного обладнання та лікарських препаратів, а також спільний контроль якості медичних послуг. Україна може працювати на укладанні взаємних угод з ЄС щодо взаємного визнання кваліфікацій медичних працівників, що дозволить медикам з України підвищувати свою кваліфікацію в країнах ЄС, сприяючи обміну досвідом та знаннями.
4. Посилена галузева активність та обмін досвідом: Україна та ЄС можуть сприяти співробітництву між медичними організаціями, професійними асоціаціями та науково-навчальними медичними закладами. Можливість сумісної організації професійних конференцій, семінарів та проектних заходів для обговорення найважливіших практик та інновацій в медицині з метою ознайомлення з європейськими стандартами. Це включає впровадження та виконання медичних директив ЄС, а також розвиток власних національних нормативних актів, які відповідають європейським стандартам. Це може включати партнерства з міжнародними медичними організаціями, участь у спільних дослідженнях та проектах з ЄС.
5. Прискорення процедур оцінки якості та реєстрації лікарських засобів: Україна може спростити процедури реєстрації та оцінки якості лікарських засобів, навчившись від кращих практик країн ЄС. Це дозволить швидше впроваджувати нові технології та ліки на українському ринку.
6. Інформаційна кампанія та залучення громадськості: Важливо активно інформувати громадськість про переваги та значення гармонізації медичних практик з ЄС. Залучення громадськості, медичних організацій та інших зацікавлених сторін може сприяти швидкій реалізації реформ у медичній сфері.
7. Важливість фінансової та технічної підтримки: ЄС можна надавати фінансову та технічну підтримку Україні для реалізації реформ у сфері медицини. Також можна включити надання грантів для проектів, навчання фахівців, технічне забезпечення для швидкого впровадження нових технологій та будівництво сучасних інфраструктур.
8. Посилена спільна діяльність з європейськими організаціями: Українські медичні організації та керуючі структури активними спільними зусиллями повинні співпрацювати з  європейськими організаціями та агентствами, які працюють з Європейським агентством з лікарських засобів (European Medicines Agency, EMA)  (EMA), Європейське агентство з здорового харчування та безпеки харчових продуктів (EFSA), Європейський центр профілактики та контролю за станом здоров’я (ECDC). Це дозволяє отримати доступ до експертних знань та рекомендацій, а також до підтвердження міжнародних стандартів та дозволить швидше приймати та впроваджувати європейські стандарти та рекомендації в медичну практику України. Можна впровадити можливість отримання досвіду фахівців із Європейського Союзу для консультації та сприяння у процесах гармонізації медичних практик щодо допомоги швидкого впровадження стандартів, практичних рекомендацій та сприянні обміну досвідом.
9. Створення правової основи: Україна може вжити заходів для прийняття європейських стандартів у медичній сфері: адаптація національного законодавства та регулюючих актів до нормативно-правових актів ЄС, які стосуються медичної практики. Це включає узгодження нормативно-правової бази, регулювання ліцензування та акредитація медичних закладів, встановлення стандартних якостей та безпеки медичних послуг, щ допоможе створити юридичну основу для гармонізації медичних практик та забезпечити виконання європейських норм українськими медичними закладами.

Ці заходи спрямовані на підведення якостей та безпеки медичної практики в українському шляхом наближення до європейських стандартів. Важливо відзначити, що гармонізація медичних практик є процесом, що вимагає  часу та зусиль з боку всіх сторін.

Олексій Платонов, головний редактор інформагенства УкрПрес інфо