Всі роки опісля я боялася цього дня. Мене тіпало, я впадала в істерики за тиждень до дати. А минулий рік я взагалі страшенно боялася, що так само загину в соняшниках. А цього року я забула. Взагалі. Згадала щойно.
Коли живеш одним днем, життя стає ірреальне. Ті, хто мені кажуть: «Ти воюєш за двох», не знають наскільки це буквально так і є. Що інколи спросоння я звертаюся до когось з бійців : «Коля», в останній момент затикаючи собі рота і усвідомлюючи, що це не Коля. І усвідомлюю без трагедії. А скільки разів пориваюся подзвонити…
Так, Коля зараз зі мною. Тому я така весела. Наче і не було трагедії в моєму житті. Я люблю тебе, Коля. Ми разом, я тягну тебе в життя, і смерть ворогам!
P.S. А скільки таких трагедії зараз навколо. Стрічка ФБ суцільний некролог. І я знаю, що не має жодних слів і дій, щоб допомогти тим, хто втратив близького на війні. Я знаю, як страшно бути вдовою. Це не розлучення, це наче інвалідність, коли від тебе відрубали шматок. І всі це бачать, для всіх ти інвалід від якого відвертають очі. І вдів зараз легіон…Чим можна зарадити? Хіба що теплом, щирим теплом. Тепло це те, чого найбільше не вистачає, коли залишаєшся сама.
