Земля рідненька в батьківськім краю,
Де біла хата очеретом крита.
Де ластівка оселю в’є свою,
Де стежка долі квітом оповита.
Долини в неї віддані красі,
Буяють в травах росами умиті.
Калина в гронах, верби у сльозі,
Шепочуть в тиші вишні соковиті.
Як мати рідна для дітей своїх,
Хліба на полі злотом сповивала.
В лісах ховала від наруги їх,
Коли біду розлючену пізнала.
Ковток води шукала у річках,
Сіянь усім просила в блискавиці.
Пісні свої несла на сопілках,
Земля-матуся рідна чарівниця.
З ім’ям твоїм родилася душа,
Вітрець свободи на земні огроми.
Молінь свята до Бога поспіша,
Щоб дати дітям радощі свідомі.
Сповила мову голосом батьків,
Створила ліру ласкою такою.
Поклала в душу солов’їний спів,
Дітей навчала мудрістю святою.
ДІТЕЙ НАВЧАЛА МУДРІСТЮ СВЯТОЮ!
