Київ — місто великих амбіцій, не підйомних бюджетів та… цілковитої тиші, коли мова заходить про те, як призначаються ті, хто фактично керує життям сотень тисяч мешканців у кожному районі. Районні державні адміністрації у столиці — це не просто структурні підрозділи. Це мікродержави з населенням, більшим, ніж в обласних центрах, зі своїми бюджетами, впливами, розпорядженнями. Але коли востаннє хтось із нас щось знав про голову свого району до його призначення у владу? Впізнає його на вулиці? Бачив його звіт перед громадою? — Здебільшого, ні.
Замість відкритих конкурсів і громадських слухань — кулуарні погодження, тиша в інформаційному просторі та, зрештою, чергове ім’я у списку призначень Кабміну. Ось і зараз десь у кулуарній тиші готується призначення, як мінімум 8 голів столичних районів, кого там тільки немає у списку: спортсмени, шоумени, митарі…
Одним із таких імен, яке ось-ось може очолити Дніпровську районну державну адміністрацію — найбільшу у Києві (!) — став Андрій Миколайович Паладій. Хто він? І чи не стане це призначення ще одним провалом в довгому ряду управлінських експериментів на киянах?
Резюме з нюансами…
Народжений у 1980-х, юрист за освітою, Паладій закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У держслужбі з 2012 року, працював у технічному БТІ, потім — у юридичному бізнесі, а згодом — у Міністерстві молоді та спорту. Потім – податкова, куди ж без неї… а з 2022 року — у Нацагентстві з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). Звичайна сіра кар’єра чиновника – стрибунця. Але, як і часто буває в українській бюрократії, блиск може приховувати іржу. Перше, що впадає в очі — майнові диспропорції декларацій цього чиновника. Згідно з декларацією за 2024 рік, сукупний дохід родини Паладія склав 857 933 грн. При цьому він придбав Tesla Model 3 за 600 000 грн. Окремо задекларовано готівкові кошти у сумі 1 800 000 грн. Питання: звідки походять ці кошти, якщо немає ані спадщини за цей рік, ані кредитів, ані великих продажів майна? Щоправда у 2022 році була його хтось обдарував, але лише на 529 150 грн — але це аж ніяк не покриває його витратне покриває різницю. Окрім того, у 2022 році сім’я Паладія, як раз під обстріли його рідного району ледь не з гармат окупантів, які стояли у Броварах, придбала ще дві квартири на загальну суму понад 2,8 млн грн — все це у один день, коли рашиський слід ще не охолов біля Дніпровського району. Придбання відбувалися без чітко задекларованих джерел доходу, добре, що в ті часи реєстри декларацій були закриті від громадськості .
Декларації з несподіванками
Пан Паладій — типовий представник пострадянського чиновницького класу. І хоча він ще далеко не досяг пенсійного віку, але кар’єру державного службовця будує давно, зосередившись переважно на посадах у сферах управління активами та фінансового контролю. Однак за зовнішньо добропорядною службовою біографією ховається ціла низка тривожних питань, зокрема щодо доброчесності. Найбільше питань викликають його декларації. Починаючи з 2019 року, Андрій Паладій подає декларації, які радше нагадують текст з елементами художнього вимислу. У цих документах, попри те що він займає впливові посади з державним доступом до ресурсів, постійно бракує ключових елементів прозорості.
По-перше, він часто «забуває» вказати грошові активи — ані рахунків з відчутними сумами, ані наявності готівки, що викликає подив у контексті стилю життя, який він демонструє. Наприклад часто змінює місця проживання без особливих пояснень. У 2023 — це Буча, у 2024 — Київ. З огляду на повномасштабну війну та вимушену міграцію — це не виглядає надзвичайним. Але коли мова йде про публічну особу, кожна така зміна повинна мати обґрунтування, адже вона може свідчити про спробу уникнути контролю або приховування майна.
Дуже сумнівними і маніпуляції з «бізнесом» майбутнього чиновника: фірма його дружини — ТОВ «АМК ГАРАНТ», де власницею є Тетяна Володимирівна Паладій, дружина декларанта, (код ЄДРПОУ 44787701), не зазначає в декларації самого Паладія жодної інформації про фінансову діяльність цього підприємства: не вказує жодних доходів, прибутків чи виплат дивідендів. Це викликає питання щодо активності компанії та її ролі у фінансовому становищі усієї родини. Окрім того, у декларації не зазначено адресу реєстрації ТОВ «АМК ГАРАНТ», що ускладнює перевірку його діяльності через відкриті реєстри. Це може свідчити про недостатню прозорість у поданні інформації, що є важливим аспектом для осіб, які обіймають державні посади. Але й сам пан Паладій, не чуждий духу підприємництва — він був зареєстрованим фізичною особою-підприємцем із доволі цікавими КВЕДами: оренда нерухомості, надання юридичних послуг, консультування з питань комерційної діяльності. І знову ж таки у деклараціях — жодної згадки про доходи за цими напрямками немає. Можливо, цей чиновник вважає, що відсутність доходу — це найкращий захист від питань компетентних органів. Але громадськість, особливо в умовах війни, очікує не скромності, а відповідальності та відкритості. Особливо від людей, які з юності «сидять» на бюджеті.
«Ефективні менеджери» — це не про новітніх героїв!
Проте, до чужого бізнесу в тодішнього податківця Паладія питань було хоч греблю гати. Не менш показовим епізодом у кар’єрі Андрія Паладія стала його діяльність у фіскальних органах. На папері — захисник бюджету, на практиці — фіскальний решала, який свідомо чи несвідомо перетворився на каральний меч для малого й середнього бізнесу. Протягом своєї служби в органах Державної фіскальної служби (ДФС), Паладій фігурує у щонайменше 22 судових справах, які було порушено через дії його підрозділів щодо підприємців Києва. У переважній більшості цих випадків суди всіх інстанцій — включаючи Верховний Суд — ставали на бік бізнесу. Показова справа №826/6670/17: у травні 2017 року ГУ ДФС м. Києва звернулося до суду з проханням підтвердити арешт майна фізичної особи-підприємця, мотивуючи це тим, що той не допустив перевіряльників до об’єкта. Податковий орган виграв у першій та апеляційній інстанціях, але програв у Верховному Суді. Той визнав подання податкової необґрунтованим, скасував усі попередні рішення і відмовив у задоволенні клопотання. Іронія в тому, що податкова вимагала арешту майна лише через «відмову у доступі» — що часто є спірною правовою підставою, яка дозволяє чиновнику трактувати ситуацію на власний розсуд. У випадку Паладія це призвело до правового свавілля, яке не витримало жодної критики в судах. (Постанова ВС: справа №826/6670/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/XXXXXX )
Подібні історії у його кар’єрі — не виняток, а норма. Під час аналізу судової практики виявлено десятки аналогічних рішень, коли фіскальні дії ініційовані підрозділами, де працював Паладій, були визнані неправомірними або такими, що порушують права підприємців. І це — при тому, що одним із базових принципів функціонування податкової системи у демократичній державі є не репресії, а сервісність, прозорість і партнерство з платниками податків. Податкова служба має допомагати бізнесу виконувати зобов’язання, а не шукати формальні зачіпки для арешту активів і блокування роботи.
Той факт, що з десятків подань до судів ініційованих ГУ ДФС, де працював Паладій, левова частка була згодом скасована судами, — свідчення того, що його методи не витримували юридичної критики. І якщо на такі підходи не звертали увагу в податковій службі, то чи варто дивуватися, що бізнес утік з країни або в тінь? У світлі намірів призначити Андрія Паладія на високу адміністративну посаду в одному з найбільших районів Києва, ці епізоди варті особливої уваги. Людина, яка була символом податкового тиску, може отримати важелі впливу на економіку району, де живуть сотні тисяч людей. І тут постає риторичне питання: а кому потрібен керівник, який раніше розглядав бізнес як ціль, а не партнера?
Особисті та моральні якості: портрет чиновника за кермом
Коли йдеться про кандидатів на відповідальні посади, особливо — в умовах воєнного часу, — суспільство очікує від них не лише професіоналізму, але й моральної відповідності. І тут знову виникає логічне запитання: а чи є таким прикладом Андрій Паладій? Виявляється, що і поза межами службового кабінету пан Паладій не відзначається зразковою поведінкою. У відкритих джерелах судового реєстру наявна справа №759/12877/15-п, у якій Паладій Андрій Миколайович виступає як правопорушник у справі про порушення правил дорожнього руху, що спричинило матеріальні збитки — пошкодження транспортних засобів або інфраструктури.
Цю справу розглядав Святошинський районний суд міста Києва, а суддею був І.С. Бандура. Предмет розгляду: аварійна ситуація, що стала наслідком недисциплінованого кермування. Це не просто порушення, яке можна списати на «людський фактор» — це приклад того, як державний службовець, який претендує на довіру сотень тисяч жителів Дніпровського району, нехтує правилами, встановленими для всіх.
Звісно, одна справа — це не вирок. Але в контексті систематичних сумнівних дій: непрозорих доходів, підозрілих активів, численних поразок у судах, а тепер ще й порушення ПДР — постає резонне запитання: чи відповідає Паладій тим моральним стандартам, які ми маємо право вимагати від керівника району найбільшого міста України? У країні, де війна вимагає самодисципліни, порядності і професіоналізму від кожного посадовця, — ми не можемо дозволити собі керівників, які ведуть себе як тимчасові господарі життя.
Невтішні висновки
Паладій Андрій Миколайович — типовий представник системи, де важливі не прозорість, а «свої люди в потрібних кабінетах». Його майнові декларації не витримують навіть базової логіки: витрати значно перевищують доходи. Аби громадськість не дізналась про це — він зберігає мовчання в інформаційному просторі, а Уряд тим часом просуває його кандидатуру без публічного обговорення. І якщо завтра він стане головою Дніпровського району — то ми, як громада, навіть не знатимемо, що з цим усім робити. Україна йде до Європи. Але європейськість — це не лише закони. Це культура підзвітності, прозорості й поваги до виборця. І поки районна влада столиці буде призначатися за зачиненими дверима — годі й чекати якихось змін на краще. Поки призначення керівників київських районів залишається за кулісами, ми приречені отримувати не лідерів, а фіскалів із сумнівною доброчесністю. Чи готові ми це змінити?
