У Миколаєві придумали «інновацію» для міського транспорту — розставити по місту понад 20 квиткових кіосків. Здебільшого — вздовж трамвайних маршрутів. На перший погляд, ідея ніби й непогана: пасажири можуть купити квиток заздалегідь, а місто — отримати стабільну виручку. Але якщо глянути уважніше, стає зрозуміло — перед нами класичний приклад “креативного” дерибану бюджету.
Кому і для чого ці кіоски?
Реалії Миколаєва прості: більшість пасажирів міського транспорту — пенсіонери, які їздять безкоштовно.
Молодь та активні городяни, які все ж платять за проїзд, роблять це здебільшого:
- через смартфон за QR-кодом;
- або купують квиток прямо у водія.
Тож потреба у квиткових кіосках сьогодні майже нульова.
Старенькі на зарплаті
У кожен кіоск посадили працівника — переважно літню людину. Здавалося б, добре, що пенсіонери мають роботу. Але тут починається найцікавіше.
За офіційними розрахунками:
- мінімальна зарплата — 8 000 грн;
- плюс податки, внески, електроенергія, обслуговування — приблизно 20 000 грн на місяць на один кіоск.
Маємо просту математику:
20 кіосків × 20 000 грн = 400 000 грн щомісяця
400 000 × 12 місяців = 4 800 000 грн на рік
Майже 5 мільйонів гривень щороку — на систему продажу квитків, якою майже ніхто не користується.
А тепер питання: кому це вигідно?
Якщо уявити, що ці гроші можна було б спрямувати на оборону — купівлю дронів, бронежилетів чи ремонт техніки, то вийшло б чимало користі для фронту. Натомість кошти «освоюються» на утримання кіосків, які фактично виконують роль бюджетної годівниці.
Схема виглядає так:
- Виділяється бюджет на “покращення сервісу” та відкриття мережі кіосків.
- Оренда, обладнання та зарплати оплачуються з міських коштів.
- Прибуток від продажу квитків — мінімальний або нульовий.
- Гроші стабільно йдуть на “підтримку” системи, яка реально нікому не потрібна.
Чому це не зупиняють?
Тому що схема працює як годинник: офіційно є робочі місця, є витрати на “зручність пасажирів”, а от питання ефективності ніхто не піднімає. Адже перевірка покаже: квитки продають, документи в порядку, кошти витрачені “за призначенням”.
Ось схема руху грошей у “кіосковій” схемі Миколаєва — чітко видно, як бюджетні кошти проходять через чиновницькі руки і зникають у майже непотрібних кіосках.
Висновок:
Миколаївські чиновники зуміли “освоїти” близько 5 мільйонів гривень на проекті, який не вирішує жодної реальної транспортної проблеми.
І поки місто та країна потребують кожної гривні на фронт, хтось вміло перетворює квиткові кіоски на персональний бюджетний банкомат.
Олексій Платонов, головний редактор «УкрПрес», текст статті здебільшого містить субективний відтінок, тверезо оцінюю критику і чекаю на ваше уточнення.
