«Кримська платформа». Кому і навіщо вона потрібна?

Поделиться

Цього місяці відбудеться перший саміт «Кримської платформи». Київ має намір повернути питання півострова в дипломатичний порядок денний. Офіційна мета ‒ обговорення шляхів деокупації Криму. Оголошено, що участь у саміті візьмуть представники близько трьох десятків країн. Якщо це трапиться, то «змова мовчання» з приводу долі окупованого півострова буде порушена.


Зараз Крим є такою собі фігурою умовчання. Російський суверенітет над українським півостровом ніхто не визнає, але надалі політики невизнання справа не йде. З іншого боку, в цьому питанні все залежить лише від самого Києва ‒ адже кому, як не жертві окупації, ініціювати обговорення механізмів деокупації?

Безумовно, Росія намагатиметься цьому процесу протистояти. Тому що саме обговорення цієї теми іде всупереч з її планами. Москва буде знову говорити про тотальну згоду жителів півострова з новим громадянством регіону. І робити наголос на тому, що долю півострова навесні 2014 року визначали самі кримчани.

Це брехня ‒ долю Криму вирішувала російська армія. І навіть на момент анексії кількість ядерних прихильників Москви на півострові коливалася в межах 40 відсотків. Ще близько 20 відсотків були ядерними прихильниками України. А решта 40 відсотків кримчан були зосереджені на цінностях побутового виживання та не особливо озиралися на колір прапора.«Кримська платформа» потрібна не тільки самій Україні. Вона потрібна, перш за все, цивілізованому світові

У різний час цей політично інертний прошарок міг долучатися до різних ідеологічних полюсів. Наприклад, у 1991 році 54% кримчан голосували за незалежність України. У ті роки була популярна ідея про те, якщо багата радянська республіка перестане «годувати» країни Центральної Азії ‒ то життя обивателя різко покращиться. Коли після 1991 року соціально-економічного дива не сталося, маятник хитнувся назад, усі дев’яності роки Крим слухняно голосував за комуністів, які обіцяли відродження колишньої величі.

При цьому ядерні проросійські кримчани ніколи не намагалися стати архітекторами власної долі. Навіть коли Янукович мав намір підписати угоду про Асоціацію з ЄС, на півострові не виникло жодного «російського майдану» з проросійським порядком денним. Можливо, причина була в тому, що будь-який протест ‒ це жертвування чимось, вихід із зони комфорту. Носії ж кримського прорадянського самовідчуття звикли вважати, що «владі ‒ видніше». Виникала суперечність між двома позиціями: «ми в Європу не хочемо» та «владі краще знати». Перемогла друга, зокрема й тому, що вона не вимагала від проросійських кримчан персональної активності. Поки проукраїнські жителі півострова їхали на Майдан самі, проросійських доводилося везти на антимайдан автобусами.Зміна прапорів на півострові не була справою рук кримчан. Місцеві жителі були лише статистами під час процесу окупації півострова

А інертна кримська більшість і зовсім не виявляла жодної активності. Їхній головний запит зводився до простого запиту ‒ «аби не було війни». Коли російські військові тільки з’явилися на кримських вулицях ‒ серед цієї групи кримчан панувало напружене мовчання. А пізніше, коли стало зрозуміло, що вогонь у Криму ніхто відкривати не має наміру й сценарій щодо безкровної зміни прапорів можливий ‒ їхні емоції змінилися. Якщо на початку анексії збереження українського громадянства півостровом сприймалося цими людьми як гарантія «непролитої крові», то до кінця анексії перехід у Росію сприймався ними ж як гарантія «мирного результату».

Все сказане лише підтверджує той факт, що зміна прапорів на півострові не була справою рук кримчан. Місцеві жителі були лише статистами під час процесу окупації півострова. І доля регіону залежить не від їхніх настроїв, а тільки лише від настроїв у Кремлі. А тому, якщо закрити очі на анексію півострова, то це буде означати, що аналогічний сценарій може повторитися де завгодно.

«Кримська платформа» потрібна не тільки самій Україні. Вона потрібна, перш за все, цивілізованому світові. Тому самому, який прожив останні 75 років за правилами, встановленими після Другої світової війни. За тими самими правилами, які тепер Росія старанно намагається відіслати в небуття.

Related posts

Leave a Comment